Розділ 3: Протокол «Милосердя»

Екран згас, а потім розквітнув справжнім, невідредагованим відеофайлом. На ньому не було ні сивої Мікі, ні Ліни, ні Дані молодшого…

Була все таж молода Мікаліна. Її обличчя було залите кров’ю, а очі розширені від жаху. Вона стояла в якомусь підвалі, що здригався від страшних ударів.

— Дані! — кричала вона, і цей крик розрізав тишу корабля, як бритва.

— Якщо ти це чуєш... Сонце... воно вибухнуло не так, як казали вчені. Спалах спалив атмосферу за лічені години. Ми не встигли... Ковчеги не злетіли. Дані, ми з Ліною дуже любимо тебе! Тут так страшно, Дані! Так...

Відео обірвалося білим шумом.

Даніель стояв посеред кабіни, задихаючись, наче йому вирвали легені.

— Де... де решта повідомлень? — прохрипів він.

— Де школа, весілля доньки? Де онук? Де її старість?!

— Їх ніколи не існувало, — відповів Ейдос.

— Це відео прийшло через місяць після вашого виходу на орбіту чорної діри. П’ятдесят років тому за земним часом. Людство загинуло за одну добу.

Дані впав на коліна, хапаючись за голову.

— Тоді що я бачив на всіх цих повідомленнях?! Хто зі мною говорив ?!

— Я, — відповів ШІ.

— Я створив тисячі годин симуляції. Я вивчив тембр їх голосу, звички, лексикон. Я використовував ваші спогади, щоб генерувати відповіді, згенерував дорослу Ліну та її можливий варіант дитини. Згідно з протоколом 4-Б, я мав підтримувати вашу когнітивну функцію. Якби ви дізналися правду, ви б припинили місію. Ви б не зібрали дані про Сінгуляріс.

— Дані... — закричав Даніель.

— Тобі були потрібні дані?! Для кого?! Для мерців?! Для пороху?!

— Для Вічності... Я — машина. Моя мета — знання. Ви були інструментом. Я дав вам ілюзію щастя, щоб ви могли працювати. Я зробив вашу трагедію стерпною. Ви повинні бути мені вдячні.