Глава 7

10 березня 1945 року

Мій дорогий Джеймс,

З тремтячими руками й серцем, важким від тривоги, я пишу тобі ще раз, моя любов, молячись, щоб цей лист потрапив у твої руки і щоб ти був в безпеці та здоров’ї. Плин часу лише поглибив прірву туги, що розділяє нас, тиша твоєї відсутності відлунює в глибині моєї душі, немов скорботна панахида.

О, Джеймсе, як я сумую за твоєю присутністю, за звуком твого голосу і дотиком твоєї руки до моєї шкіри. Кожен день без твого слова — це безмірна тортура, невблаганний напад страху й невпевненості, які загрожують поглинути мене.

Ти все ще ходиш серед живих, мій любий, чи ти піддався жахам війни, що нестримно лютує на полі бою? Думка про те, що ти лежиш холодним і бездиханним під чужим небом, наповнює мене таким глибоким жахом, що забирає дихання з моїх легенів.

І все ж серед темряви є світло — мерехтливе полум’я надії, яке не хоче згаснути. Джоанна сидить зараз, мій коханий, її крихітна фігура є свідченням стійкості людського духу та міцної сили кохання. До цього листа я додала її маленьке зображення, її блискучі очі й заразлива посмішка стали бальзамом для моєї втомленої душі. 

О, Джеймсе, якби ти міг побачити її зараз, ти б здивувався диву її існування, диву життя, яке вона втілює. Вона наша донька, Джеймс, живе свідчення любові, яке об’єднує нас у часі та просторі. Не дозволяй їй рости, не знаючи батьківської любові, не відчуваючи тепла ваших обіймів і сили твоєї присутності поруч.

Прошу тебе, мій милий, живи. Живи для мене, для Йоганни, для всього, що нам дорого. Не дозволяй жорстокості війни позбавити нас щастя, на яке ми по праву заслуговуємо. Повертайся до нас, Джеймсе, і давай разом будувати наше життя заново, одну дорогоцінну мить за раз.

З усією моєю любов'ю,

Сара