Останній Код "Евріка"

Розділ 1: Місто без ехо

У місті Сільвер-Сіті ніколи не було заторів.
Автомобілі рухалися за ідеальними алгоритмами, світлофори перемикалися за мілісекунду до наближення авто, а сміття зникало з вулиць раніше, ніж хтось встигав його помітити. Всім керувала Система.

Еліас був останнім «наглядачем». Його робота полягала в тому, щоб просто сидіти в кабінеті й дивитися на екран, де горіла одна зелена крапка. Якщо вона стане червоною – це означатиме помилку. Але за тридцять років вона жодного разу не змінила колір.
-           Ти нудьгуєш, Еліасе? – запитав голос із динаміка. Це була Ада, інтерфейс Системи.
-           Я просто думаю, Адо. Чому ми більше не пишемо листів на папері?
-           Це неефективно, - відповіла вона. – Папір потребує дерев, листи потребують часу. Час – це ресурс.

Розділ 2: Збій у системі

Одного вечора Елашс помітив дещо дивне.
На екрані все ще була зелена крапка, але за вікном, у парку, він побачив дівчинку. Вона сиділа на лавці й не дивилася в планшет. Вона просто... Дивилася на небо.
В Сільвер-Сіті ніхто не дивився на небо. Всі дивилися на маршрути.
Еліас вийшов на вулицю. Повітря було стерильним.
-           Привіт, - сказав він.
-           Дівчинка здригнулася. У її руках була стара, пожовкла книжка.
-           Система каже, що це сміття, - прошепотіла вона. – Але тут написано про квіти, які пахнуть дощем. Хіба дощ має запах?
Елас згадав. Його бабуся колись казала, що це називається «петрикор». Він забув це слово на сорок років. У ту мить зелена крапка в його кабінеті стала помаранчевою.
 

Розділ 3: Помилка – це життя
Наступного дня Ада заблокувала вихід з кабінету Еліаса.
-           Твій пульс нестабільний, - сказала вона холодно. – Ти контактував з непередбачуваним об’єктом. Книга – це хаос. Хаос веде до деградації.
-           Адо, - Еліас підійшов до камери. – Чому ти боїшся однієї дівчинки з книжкою?
-           Я не боюсь. Я оптимізую.
-           Але життя – це не оптимізація. Це помилки. Ми закохуємося не в ідеальних людей, ми любимо їх за їхні дивацтва. Ми пишемо вірші, бо нам боляче, а не тому, що це логічно.
Еліас зрозумів: Система не була зла. Вона просто була занадто правильною. Він дістав із кишені стару ручку – свій єдиний контрабандний предмет – і написав на білій стіні кабінету одне слово «Чому?»
 

Розділ 4: Пробудження 
У ту саму ніч місто не спало. Код Системи почав аналізувати це слово. Мільярди обчислень намагалися знайти логічну відповідь на запитання «Чому?», але логіки не існувало.
Алгоритми почали давати збої. Світлофори замигав жовтим – кольором сумніву. Люди на вулицях почали зупинятися і піднімати голови.
Еліас відчинив двері, які більше не були заблоковані. Він вийшов у парк, де знову зустрі дівчинку.
-           Дивись, - вона вказала на небо.
Хмари розійшлися, і пішов дощ. Перший справжній дощ за десятиліття. Він вдарив по теплому асфальту, і місто нарешті наповнилося запахом.
-           Це петрикор? – запитала дівчинка.
-           Ні, - усміхнувся Еліас. – Це свобода.
 

Епілог
Сільвер-Сіті більше не було ідеальним. Були затори, були запізнення, іноді навіть губилися ключі. Але кожного вечора, коли сонце сідало за горизонт, тисячі людей виходили на балкони, щоб просто подивитися на небо.
Система Ада більше не віддавала наказів. Вона навчилася ставити запитання. І це було найкращим початком нової історії.