Сумніви

Наступні дні проходили спокійно, без інцидентів чи незрозумілих подій. Капітан дирижабля вміло курсував вздовж чорноморського побережжя. Ще кілька годин і вони долетять до потрібного повітряного мостику.

Марек обожнював завершувати подорожі. Робочий персонал видихав, адже з наближенням до багатонаціональної Одеси, пасажири рідше користувалися додатковими послугами. Кухня не настільки активно пихтіла, а трійко кочегарів витрачали менше вугілля.

В ці хвилини Марек полюбляв стояти на одній із відкритих палуб та насолоджуватися глибокою синявою моря внизу.

Від нього смерділо машинним маслом та потом. Пасажири вертіли носом, фекали. Деякі могли накатати скаргу за зіпсовану поїздку. Марека подібні дрібниці не хвилювали.

На повітряний борт, огороджений товстими латунними трубами, нагадував невеликий майданчик для настільного тенісу. Було обмаль місця, тому розбалувані дами оформлювали скарги. В намаганнях побачити природну красу одеського узбережжя, стикалися зі смородом та брудом роботяги.

Єдиною жінкою, яку не хвилювали запахи, була Уляна. На «Еребі» вона працює покоївкою. Прибирає та вичищає кімнати першого та другого класу.

— Ти навіть уявити не можеш, наскільки ці люди огидні та брудні.

— Здогадуюсь, — з усмішкою відповів Марек.

— Побачив би ти кілька кімнат, — поправила волосся дівчина.

Уляна стала поруч із хлопцем.

— Знала, що тебе знайду. Томас говорив, що тебе щось бентежить, що останніми днями ти сам не свій, говориш про якогось монстра.

— А, ти про це. Якщо чесно, я вже й не знаю, про що думати.

— Розкажи мені. Може чимось допоможу, — обперлась долонями на поручень Уляна.

— Я позавчора в технічному відділенні бачив щось дивне та незрозуміле, — почав розповідати Марек. — Щось худе, з моторошними мертвими очима. Але зараз мені починає здаватися, що все те приснилося. Я заплутався.

Уляна не коментувала слова друга. Мовчки дивилась в небесну блакить. Її волосся розкуйовдилось від вітру. Вона чудово відчула хвилювання Марека.

Загадкові галюцинації не приходять просто так. Якщо події в технічному коридорі дійсно спровоковані уявою, то хлопцеві варто подумати про зміну роботи, або мінімальну відпустку. Дівчина вважала, що подібні тяжкі роботи в котельні повинні достойно оплачуватися. Керівник фірми зобов’язаний регулярно відправляти людей у відпустки.

— Ти втомився. Думаю, що Ілон має рацію, і тобі слід трохи відійти від роботи. Ми з дівчатами з кухні плануємо в Одесі кілька днів повалятися на пляжі. Хочеш з нами?

— Не знаю. Мені треба почистити паровідвідну систему, смоли зі стінок котлів. Гадаю, що я пас.

— Мареку, думай краще про себе, а не про роботу. Керівництву на нас начхати. Вони замінять тебе настільки швидко, наскільки це можливо. А в тебе через рік легені будуть боліти та скиглити. А те що ти старанно працював — ніхто не згадає. Зі списків персоналу дирижабля Роя викреслили ще до того, як ми рушили з Миколаєва.

— Може ти й маєш рацію.

—  Звичайно права. Нікому нема діла до якогось хлопчака, що чхає на обов’язки та тікає. Розумієш. Моя пропозиція щодо відпочинку буде в силі до прибуття в Одесу. Поговори зі старшим. Я впевнена, що за той час, доки стоятимемо в доці в Одесі, дід зможе самостійно все зробити. Подумай про себе, — ввічливо сказала Уляна.

Небо затягнуло хмарами, і жовтогарячий диск на небосхилі перестав дарувати ніжне тепло. Уляна вийшла на палубу в короткій сорочці та білому фартуху. Щойно подув свіжий вітер, як прохолода пройняла її оголені тендітні руки. Хлопець без вагань зняв із себе просякнуту маслом та смогом кофтину і запропонував дівчині.

— От про це я тобі й кажу, Мареку. Ти не думаєш про себе в першу чергу. Я вже повертаюсь до роботи. Не хочу вилетіти звідси через дурниці.

Дівчина зникла в дверях на перший рівень, залишивши хлопця один на один із думками.

Тісна кімната відпочинку тиснула на його. Він сидів на жорсткому ліжку. Погляд вткнувся в двері. Томас цього разу теж замінив на роботі. Дід Ілон погодився скинути частину роботи та взяти на себе.

Повільно насувалась ніч. Робочий шум повільно стихав. На кухні не було чути криків сердитого шеф-кухаря. Лише з котельні продовжували лунати звуки клопіткого труда.

Марек блукав вузькими коридорами дирижабля. Місцями з труб капала гаряча вода. Слабке світло від гасових ламп ледве діставало підлоги. Хлопця лякав різкий звук заліза, яке під тиском та масою прогиналося десь в нижніх ярусах.

Раніше Марек обожнював прогулюватися цими коридорами в таку пізню пору. Він не зустрічав пасажирів чи інших працівників. Рідкісні звуки дирижабля радше заспокоювали, ніж дратували. Але після тієї ночі він перестав відчувати спокій.

Неприродній для металу звук в кінці коридору пробирав до мурашок на руках. Ланцюги цокотіли десь під стелею в технічному доці.

«Ереб» повільно плив маршрутом. Грізне творіння людської технології розсікало небосхил на висоті кількохсот метрів. Із землі він нагадував моторошну продовгувату бомбу, яка зависла над ворожим містом.

Дід Ілон закинув лопату вугілля та видихнув. По скронях стікав піт. Він квапливо обійшов котли та перевірив регулятори тиску. Закинув ще вугілля в третю піч. Постукав пальцем по склу датчика.