Звук

«Ереб» почав активно набирати висоту. Корабель трусило, наче тяжко хворого пацієнта.

Масивні металеві балки вібрували. Ілюмінатори скрипіли. Верхні яруси, де розташувалися палуби першого класу, дзеленчали різноманіттям металевих столових приборів. Внизу жевріли гігантські котли, що пожирали вугілля. За кілька хвилин тремтіння дирижабля зникло. Він набрав потрібну висоту та вирівнявся з хмарами. «Ереб» почав далеку дорогу через Чорне море до Одеси.

Пасажири приготувалися до цікавої та мальовничої подорожі, а робітники — до інтенсивних робочих буднів. Марек поправив азбестові рукавиці та закинув до палаючої топки кілька лопат вугілля. подивився на датчик тиску.

Тяжко зітхнув, витер з чола піт. Полум’я в середині стало білим, ледь не сяючим. Поруч проходив старший кочегар. Уважно подивився в топку, потім на датчик.

— Гадаю, ще кілька лопат закинь, для впевненості.

Машинне відділення нагадувало пекло. Нестерпна спека збивала з ніг найдосвідченіших кочегарів. Розжарене повітря насичувалося запахами мастила та вугілля. Масивні мідні труби, наче змії, розповзалися від печей по всіх рівнях дирижабля, створюючи комфорті умови для пасажирів.

«Ереб» був найбільшим паровим дирижаблем, який коли-небудь створювали на Миколаївському заводі. Три широкі палуби, об’єднані сотнями кілометрів труб, живилися шістьма основними котлами. Дирижабль такого масштабу міг за один рейс перевезти двісті пасажирів.

Марек працював на борту цього монстра пів року. Він навчився безпомилково визначати звуки, які видає корабель. Якщо «Ереб» починає свистіти, то слід зменшити тиск в третьому контурі, глухий удар під підлогою означав, що насос працює нестабільно, легке постукування зліва котла завжди сигналізувало, що знову ослаб кріпильний болт.

Марек відчував себе впевнено та вільно. Робота повільно переставала бути тягарем. Інколи він заміняв старшого кочегара. Контролював плавність роботи кожної печі.

Одним осіннім вечором хлопець почув дивний звук. Три короткі удари одним тактом, а через невелику паузу, ще три короткі удари. В Марека вискочили сироти на руках. Він відставив совок та оглянувся.

— Продовжуй далі підмітати. Не звертай уваги.

— Я ж мовчав. Про що ви?

— Я розумію, про що ти зараз думаєш. Продовжуй працювати.

— Чого я взагалі це повинен робити? Це робота Роя, де його два дні носить?

Ці звуки знову пролунали, але цього разу в темному коридорі за котлами. Марек озирнувся. Старший кочегар продовжував монотонно закручувати гайку, наче нічого не чув.

Тук-тук-тук, пауза, тук-тук-тук.

— Там хтось є?

Старший чоловік зупинився. Подивився на молодого хлопця. Зморшкувате, червоне від жару обличчя, стікало потом.

— Там завжди хтось є.

— Не розумію.

— Мареку, краще продовжуй працювати.

Він не наважився чіпати старшого кочегара. Мертві очі старого не на жарт збентежили. Схопив совок та продовжив прибирати.

Від смогу та диму вугілля, чорний пил покриває всі поверхні за лічені години.

Старий повільно віддалився до вхідних дверей. Марек не забував про дивні звуки. Раніше нічого подібного не було. Цікавість роїла його голову.

Знову пролунав довгий неприємний звук, але тепер набагато ближче. Хлопець завмер. Лунало зі сторони масивних темних дверей, які вели до технічного коридору. Там знаходилися охолоджуючі труби, головний вентиляційний коридор та кілька водяних фільтрів. Навіть не всі працівники бували в тому місці, не кажучи про пасажирів.

— Глянь на датчик п’ятого котла, схоже, що тиск падає, — звернувся чоловік.

Марек здригнувся. Клубок застряг в горлі. Він розвернувся та швидко кивнув старшому.

Поставив совок та підійшов до п’ятої печі. Дійсно стрілка повільно опускалась, тиск слабшав.

— Не розумію, я кілька хвилин тому закинув сюди добру порцію вугілля.

— Значить недостатньо. Підкинь ще трохи.

Хлопець звик без зайвих роздумів виконувати те, що наказує старший. Схопив лопату та закинув. Кілька клубків пари прорвалися крізь шви у водних мідних трубах.

Знову по всій котельні розлетівся загадковий звук. Різкий та огидний, наче хтось шкрябає гострими кігтями по порцеляні. Вуха Марека скрутилися б в трубочку, якби мали змогу.

Продовжував працювати, але думками давно покинув це місце. Він сподівався, що це лише галюцинації від вдихання шкідливих вугільних димів чи смогу. Старався впевнитися, що це не хтось навмисно видає ці звуки.

Останній скрегіт настільки сильно прорізав вушні перетинки, що в Марека ледь кров не пішла.

«Це точно щось страшне та сильне. Не людина».

«Ереб» продовжував плисти по небосхилу. Темна ніч огорнула його у власні обійми. Дирижабль збавив швидкість. В котлах жевріло вугілля, повільно вмирало.