Розділ восьмий

Вечір спустився на Київ тихо і непомітно, ніби підступно підкрався з-за дніпровських пагорбів. Вулиці перетворились на яскраві гірлянди, спалахнувши численним вогниками ліхтарних стовпів та комерційної реклами. Численні авто сяяли білими, прозоро блакитними, червоними та жовтогарячими вогниками фар. Небо усіяли міріади мерехтливих зірок.

У яскраво освітленому залі піцерії «Марконі» було чимало людей. За окремим столиком сиділи Віталій та Ярослава, неквапом цмулили пиво з бокалів, поглинали смачну свіжу піцу та салати. Вони сиділи біля великого скла, по той бік якого було видно нічні вогні міста, перехожих, численні автівку та тролейбуси.

Дніпровський уважав, що спільна вечеря буде найкращою крапкою у їхньому знайомстві. День видався насиченим, сповненим різних подій та знайомств, зьявились дві нові справи. Одну вони розплутали досить швидко, отримавши у якості гонорару чудові продукти із села. Друга викликала багато запитань і не гарантувала якогось значного – чи взагалі хоч якогось – гонорару. Та справа була радше справою честі, бо стосувалась знайомих Дніпровського, відмовити яким він не міг. Хай там як, але будь-яка справа – то завжди рух уперед, прогрес, динаміка. Досвід Віталія Дніпровського свідчив: вдало розплутана неодмінно притягне до себе нових клієнтів, а відтак і нові заробітки. Але зараз найнагальнішою проблемою було якомога швидше провести акліматизацію інтерна.

– Ну, то що, Ярославо, як і обіцяв, після другого келиха пива буду знайомитися з особовою справою та анкетою свого асистента. – Мовив Дніпровський і хитро підморгнув дівчині. – За результатами ознайомлення буде прийнято остаточне рішення – брати на роботу асистента чи ні.  

Він втер вуста серветкою і демонстративно посунув убік тарілку із піцою.

Ярослава загадково усміхнулася, блимнувши на чоловіка загадковим поглядом.

– Сподіваюсь, другий келих не вплине негативно на ставлення до мене? – запитала іронічно.

– А то ми зараз побачимо.

Віталій дістав з папки документи і заходився їх уважно розглядати. Час від часу він схвально кивав головою, усміхався, іноді на його обличчі виникало непідробне здивування чи задума.

– Профільні предмети – на відмінно. – Бурмотів він, хитаючи головою. – Диплом має червоний колір. Це втішає. За гороскопом – скорпіон. Це трохи лякає.

– Лякає?! Чому? – здивувалась дівчина.

– Тому що жінки-скорпіони досить небезпечні. – Серйозним тоном відповів Дніпровський. – А мені потрібен у першу чергу асистент та помічник, а не небезпечна жінка. Я маю думати про розкриття злочину та доведення справи до останку, а не думати про можливі спокуси.

Остання фраза, мовлена дещо залізним тембром, Ярославі геть не сподобалась. Вона невдоволено закусила губу і похмуро утупилася у чоловіка, навіть їсти перестала. Між тим, Віталій витягнув із стосу аркуш і почав читати його демонстративно вголос:

– Так. «Зарекомендувала себе як відповідальна особа, постійно працює над собою, привітна, готова стати на допомогу іншим». Угу! Це добре. За це варто випити третій келих пива.

Дніпровский раптом позирнув у бік офіціантки, що проходила повз, і пальцем підкликав її до себе. До столу наблизилась струнка, з гарними формами юнка років вісімнадцяти, вдягнена в уніформу закладу. Волосся було заплетене у дві косиці, які вільно лежала на обох плечах. Дівчина уважно поглянула на чоловіка, приємно усміхнулась.

– Дівчино, нам, будь ласка, ще по пиву. – Замовив Дніпровський.

– Добре. – Відгукнулась офіціантка.

Вона забрала зі столу порожній посуд і рушила до барної стійки. Дніпровський з цікавістю поглянув їй услід, милуючись гарними формами. Дівчина ніби пливла посеред зали, лавіруючи поміж численних відвідувачів.  Ярослава перехопила погляд Дніпровського, кинула невдоволеним поглядом услід подавальниці.

– Віталію Сергійовичу, то ви мене до себе берете? – мовила голосно, аби привернути увагу.

– Скоріше так, аніж ні. – Задумливо відповів Дніпровський, не зводячи погляду з офіціантки. – Ви маєте рекомендацію, гарні оцінки, схвальні відгуки. Залишилося лише переконатися у ваших професійних здібностях. За умови, якщо вони дійсно є.

– А ви в мені сумніваєтесь? – Голос Ярослави набрав нового тембру, так ніби дівчина кидала досвідченому детективу справжній виклик.

У відповідь Дніпровський повернувся обличчям до Ярослави, серйозно поглянув на неї.

– Так. Я завжди і в усьому сумніваюсь. Професія у мене така. Із сумніву виростає ідея; ідея перетворюється на обґрунтовану версію; а версія обростає необхідними доказами. У такий спосіб я розкриваю злочини. І вельми вдало, можете мені повірити, Ярославо.

Дівчина не знайшла, що відповісти. Її обличчя стало задумливим, вона раптом усвідомила, що від грайливо на початку спільної вечері настрою не залишилось і сліду. Її майбутній шеф ніби скинув машкару з обличчя – умить перетворився на справжнього детектива.

Ярослава узяла келих і зробила кілька ковтків. Повз бокал вона уважно спостерігала за тим, як Дніпровський роздивляється її документи, пробігає очима текст, ніби шукає до чого присікатися.

До їхнього столика підійшла офіціантка, поставила перед відвідувачами два бокали пива.

– Приємного вам вечора! – мовила медовим голосом і усміхнулася Віталію.