Глава 4

глава 4

Цього ранку все не склалося. І ось я сиджу на краю священного гаю богів, дивлюся на церкву, що стоїть неподалік. І рефлексую.

Сьогодні я помер в перший раз, і було це боляче і страшно. Мене досі трусило. І вдіяти з цим я нічого не міг.

Почалося з того, що на звичне мені місце на березі озера почали підтягуватися гравці. Всім хто  запізнився, ну просто вельми необхідно було мене побачити і детально розпитати. У багатьох з'явилися теорії, що успіх ще й від місця залежить. Так що навколо утворилося кілька маленьких таборів. Не дивлячись на те, що я майже кожному докладно пояснив суть, до багатьох, в силу людської дурості, не дійшло. Тому часто біля багать було чути сміх і галас. Вже під ранок пролунав радісний крик. Якась дівчина таки отримала закляття. Це знову викликало бурю емоцій. Боюся, що якщо ніхто в інших місцях не зміг домогтися ефекту, то завтра цей берег озера стане Меккою для всіх тутешніх жителів.

Я, розпсихувався, вирішив навіть риболовлею не морочитися, а рвонути за травами. До сокири не вистачало лише трьох срібних, а травниця виявилася більш ніж щедра. Зробивши пару кіл, я вирішив ще більше заглибитися в ліс і відвідати водоспад, що живить озеро. З другого комплекту трав, сріблолист любить саме такі місця. Ця рослина вже виявилася магічною і зустрічалася вкрай рідко. Не знаю що у цьому винно, чи то шум води, що падає,  чи то просто кипіло в мені роздратування, але я не звернув уваги на шум попереду. А так як я намагався робити відразу кілька справ і качати все що можна, на галявину  влетів кулею.

І навіть мявкнути не встиг, як здоровий кабан 12-го рівня врізався в мене всім тілом. Все, що я встиг, це побачити його скажені червоні очі і трьох гравців, розосереджених на галявині. Мабуть я потрапив в розпал сутички, так в кабані стирчало з десяток саморобних стріл, та й здоров'я його було майже в червоній зоні.

Від болю я мало не втратив свідомість і добре, що вона швидко пройшла. Але навіть спогад про неї кидли мене в тремтіння. Перед очима все почервоніло, а потім фарби зблякли, а обриси предметів розмилися. Я опинився в кущах і не бачив продовження сутички. Система пропонувала залишити мені місце настільки безславного бою і відправитися на переродження. Я підтвердив.

І ось я тут. Сиджу в сірих підштаннях і з сумкою на плечах. Міркую про життя. Гроші я не втратив, та й в сумці цінностей особливих не було, а ті, що були, залишилися на місці. А що тепер робити з одягом? Хоча в крамниці можна предбати. Але знову сокира відкладається. І найприкріше, що ніж я носив у кишені. Так було зручніше його діставати. Ось і догрався. До кінця дебафа розумніше було пересидіти тут, біля гаю. Незвична слабкість і повільність дратувала, а мені ще до села йти в не зовсім пристойному вигляді.

- Привіт, Арторіус! - Пролунав незнайомий голос поруч. Зі мною говорив хлопець з ніком Ромдан Прудконіг. Він не чекаючи дозволу сів поруч. - Перша смерть? Ще й на повних відчуттях?

- Угу. - Буркнув я. Настрою вести бесіди не було. Та й сидіти в одних підштаннях поруч з гравцем в нехай поганенькій, але шкіряній снарязі, було незручно.

- Ось. - На землю поруч зі мною впали мої речі. Всі речі, включаючи ніж. - Нам чужого не потрібно, тим більше від тебе. Ти і без того, всім тут заощадив по 10 золотих. Ну хочь тим, у кого розуму вистачить скористатися подарунком. Ромдан посміхнувся. 

  - Будеш у великому світі, може ще пива вип'ємо. - Хлопець простягнув мені руку і щиро посміхнувся.

- Дякую. - Я так само щиро потиснув її.

Одягнувшись, я відразу повеселішав, але дебаф нікуди не подівся. Він був не критичний, але тягнеться в півсили і швидкості не хотілося, це здорово дратувало. Я посміхнувся. У всьому є свої плюси. З мене знесло 33 відсотки досвіду, тепер я сміливо міг здавати гербарій травниці, не боячись отримати рівень. Ось спинним мозком відчуваю, що рано це робити.

Залишилося придумати, чим себе зайняти. Бажано з користю і для тіла, і для гаманця. І тут до мене дійшло. Озеро. Я ще не бачив, щоб в ньому хтось серйозно пірнав. Плавали багато, та й пірнали у берега. Полювали на жаб і іншу очеретяну живність. А воно велике. І глибоке. Адже це гра, а значить, там може бути що завгодно... або нічого. Але що заважає спробувати? Як мінімум, прокачати підводника, як максимум, знайду щось цікаве.

Я вирішив не затягувати з виконанням задуманого, нехай дебаф ще діє, але поки доберуся до озера, поки зберу дров. Хоч на вулиці літо і час вже за полудень, тривалі пірнання охолоджують організм. А тут і шкала комфорту була присутня, і доводити її до крайніх величин не рекомендувалося.

Як я і припускав, наше з Кіром місце, раніше безлюдне, перетворилося в вкрай популярне тепер. Народу там явно додалося, що не сприяло моїм планам. Довелося робити гак і вибирати нове, півкілометра на схід. Швидко зібравши дрова, я скинув їх в одну купу, і поруч спорудив майбутнє багаття. Благо тепер з його підпалом не було ніяких проблем. Перед запливом вирішив зловити собі майбутню вечерю. Грітися біля вогнища і зажарювати рибу можна одночасно. А поки наловлю і дебаф скінчиться.

Ще через годину я потужними плавними гребками виплив ближче до центру озера. За звичкою зробив гіпервентиляцію легень, хоч і не був упевнений в її ефективності. Підводні занурення в віртуалі відрізнялися від реальних. Як тільки закінчувався приплив кисню, перед очима з'являвся таймер зворотного відліку. При активних діях час минав швидше, але ніяких негативних відчуттів не виникало. А ось коли таймер доходив до нуля, починалося звичне кисневе голодування, а шкала здоров'я стрімко зменшувалася. Моїх 700 одиниць здоров'я вистачить секунд на 15, не більше. Потрібно не захоплюватися.

Перший пробний нирок не приніс ніяких результатів. Вода була дуже чистою, дно піщаним з рідкісними кущами водоростей. До дна метрів п'ять.