Частина 1 Початок

"Кров молодого воїна зможе заглушити жадобу його, бо доки він буде жадати духовної сили!! Бійтеся люди, спокою ви та ваші діти та внуки не знайдуть в цьому світі!!! Ім'я йому, Арнес той що бажає, тож дайте йому того чого він хоче"

 Величне місто  Панарміс, столиця величного царства короля Геліуса яка славилась величними  храмами та великим престижем серед людей. В цій столиці кожен міг знайти щось собі для душі та для не місцевих, це місто  вважалось раєм на землі. Лише місцеві мали іншу думку про своє місто, попри все  коли є великий ажіотаж  та багатий побут на робочі сили. Половина з тих робітників які працювали в барах, магазинчиках, кузнях. Практично всі були чиїмись рабами, таке явище в цій столиці не в новинку. Дехто був власністю культу "Слуги Арнеса" та заробітна плата ділилася на 70 на 30. Більшу частину забирав культ на свої потреби, а залишок давали рабу, А інші були власністю вищих чинів, тобто Графів, Баронів та інших в таких випадків плата працівнику була 90 на 10 або взагалі нічого не отримував.

А ті хто не був чиїмось рабом, просто собі жили спокійним життя заводили сім'ї. Але інколи в таких сім'ях стаються моменти коли вони хочуть більшого та престижного, своїх дітей вони продають в рабство за те, щоб мати пільги які давали змогу перебувати в храмі Арнеса. В столиці вважалося це великим престижем, побувати там означало зробити собі заможну старість. Але не скажеш про дітей, ті які опинилися в рабстві живуть в нелюдських умовах, їдять що попало, сплять на підлозі. Смерть від хвороб або від чогось незначного там не рідкість, лише одиниці виживають та досягаю повноліття. В таких рабів буде дві дороги в цьому житі, стати жертвою для обряду жертвоприношення богові. Або Бути як предмет в спочивальні його володаря.

Чужинці коли дивляться на це місто не бачать того,  бо погляди їхні були зачаровані красою самого міста та на ті проблеми було начхати їм. В центрі міста було дві великі споруди, одна використовувалось як суд та спосіб для переговорів між іншими королівствам. Вигляд був в неї трішки паршивим, але сусідня споруда була  красивішою та мала  на собі різні малюнки на яких була якась фігура яка світилася зеленим світлом. Ця споруда була храмом культу де члени його, збирались на ранкові та вечірні молитви. Простим людям та чужинцям було заборонено туди заходити, вони могли просто з вулиці слухати  та брати участь в молитві.

Але коли настає вечір в столиці, місто починає потихенько засипати. Прості робітники ідуть до дому, а ті що в рабстві то за ними приходять їхні володарі. Та по нічному місту починають ходити лицарі та охороняють місто, крім них ще інколи ходять самі культисти.Такі прогулянки вони беруть двох своїх рабів та декілька прикрас чи скриню з золотом. В культі "слуги Арнеса" маю звичай збиратися в одному з будинків для переговорів та приймають рішення, але про розмову ніхто немає знати, крім тих хто був присутнім. Потім результат мають передати головному  священнику де він з іншими будуть проце обговорювати на зборах.

Північна частина міста.

 Сьогодні був холодний вечір,  минулі рази було ніби тепліше. Крім того, крізь мій подертий одяг я відчував той холод на собі. Цього місяця це вже 3 чи 5  таємне зібрання,  напевно щось сталося, але таким я рід ко цікавився. Єдине що турбувало мене це мої ноги та холод який примушував тремтіти моє тіло яка було кволим.  Сьогодні мене та іншу рабиню, на ім'я Кюна взяв собою син священика, на ім'я  Сарей. Він був старший за мене та мав чудове тіло, здорове та красиве, біля нього завжди стояли багато  дівчат. І серед нас рабів, жінки та дівчата закохувались в нього, але вони знали що в них нема шанців

-Неси акуратно, якщо хоч одна копійка випаде з тої скрині, відшмагаю тебе батогом!!

Кюна тремтячими руками тримала скриню з копійками,  звук який видавали ті копійки розізлили Сарея.  Після його погроз, я побачив в її очах страх, та я розумів її відчуття, бо слова він не кидає просто так. Сам чудово це знаю, тим неменш Кюна продовжувала іти. Я б хотів допомогти їй понести цю скриню, але знаю що Сарей покарає мене. Я сам не розумію чому він дає їй це нести, а не мені?

Через деякий час, ми дійшли до знайомого будинку. З зовні він виглядав вишукано, але перед тис як зайти Сарей подивився на нас.  Його презирливий погляд, він ніби дивився на нас яке лайно,  мені вже відомо що зараз буде казати нам що робити. Давати накази які були маленькими квестами, якщо все буде добре, то отримаю більше за інших, а якщо ні, то 10 ударів по спині батогом.

-Слухайте мене сюди, ти Пенею показуй себе гідно та більш достойним, а ти патлата якщо я  захочу попити несеш тільки воду, все ясно?

-Так господарю.- сказали ми одночасно та схилили голови. 

Зайшовши в середину я відчув під ногами мягкий килим, то було дуже приємно. Після брудної дороги яка була осіяна малими камінчиками та всяким лайном тварин яке лежало на дорозі. Але насолоджуватись довго я не міг, ми Сареєм пішли до кімнати де сиділи інші члени культу. А Кюна пішла відносити скриню до інших подарунків, потім її приведуть служанки до нас. В кімнаті було двоє чоловіків які мали на собі амулети, а біля них стояли їхні слуги.

Сарей пішов до них та привітався з ними, коли вони побачили його в той момент чоловіки звеселились та почали посміхатися та потиснули руки один одному. Та почали говорити, мені то не цікаво було слухати, натомість я просто дивлюсь хто сьогодні є.  Серед рабів були одні жінки хлопців я не бачив,  Серед тих культистів я впізнаю Момоніна, а другого чоловіка я не знаю. Як недивно Сарей виглядав більш молодим  між ними.

-Пеней. -почувся тихий жіночий голос.

-Кюна.

Надіюсь я не голосно промовив її ім'я,  але походу господарі зайняті своєю розмовою та можливо не почули.  Кюна встала праворуч від мене, сама вона була змучена, мені шкода її, але плюси є назад вона  не буде нести тяжку скриню.

-Починається збори підготуватися!!!!

Коли це сказали в кімнаті почався балаган, ми з Кюнею встали біля одного з вишуканих крісел. Вона з правої частини, а я з лівої та практично як завжди, а на саме крісло сів Сарей як наш власник. Крісла були виставлені так щоб кожний спів розмовник був один навпроти одного, а біля них стояли його слуги. Тепер ми маємо вистояти годинку чи дві доки триває  діалог між ними. Надіюсь що мене не будуть заставляти щось робити або відповідати на якісь запитання.