3.

   Я стою в темному коридорі студії, де ще пахне гримом, кавою й страхом. Зі стіни на мене дивиться логотип шоу — «Чоловік на мільйон». Іронічно. Бо тепер одна з «наречених» точно ніколи не одягне білої сукні. Платон проходить повз, із блокнотом у руці, наче з ним народився. Обличчя — як із броні, голос — беземоційний. Поліцейський, який, мабуть, навіть каву п’є за протоколом. 

— Ви знову тут, — каже він, кидаючи на мене косий погляд. 

— А ви знову граєте в гру "ігноруйте блогера", — відповідаю, тримаючи телефон напоготові. 

— Нічого, я звикла. Він не реагує. Робить позначку, проходить далі. Я йду слідом. Як собака, тільки з манікюром і підписниками. 

— Вам не здається, капітане, що ви щось пропускаєте? 

— Наприклад? 

— Наприклад, деталь, яку я побачила ще до того, як ви мені заборонили знімати. Я показую фото на екрані — кадр, зроблений випадково під час ефіру. На руці убитої — чорна троянда. 

Не бутафорна, справжня, з колючками. 

— Всі мали червоні. Тільки вона — чорну, — кажу. Платон підходить ближче, бере телефон, уважно вдивляється. 

— І що це має означати, на вашу думку, міс… блогерко? 

— Символ «вигнанки». Я робила огляд цього шоу. Вони дають чорну троянду тій, хто «вибуває». Але цього разу випуск був святковий. Ніхто не мав вилітати. 

— То, може, це просто реквізит? 

— А може, хтось натякнув їй, що вона «вилітає» не лише з шоу. 

Його очі звужуються. На мить між нами тиша — густа, липка. 

— Ви вважаєте, що це попередження? — питає. 

— Або повідомлення. І точно не за сценарієм. 

Коли я сідаю за свій ноутбук у тимчасовій кімнаті для преси, поруч стоїть термос із кавою і поліцейська стрічка на дверях. Ідеальний фон для нового випуску мого блогу: 

«Як не потрапити в любовне шоу, якщо не хочеш опинитись у труні». Але мені не до жартів.

 Убиту звали Лана. 23 роки. Танцівниця, амбітна, з характером. І, як кажуть на шоу, «занадто справжня для телебачення». Справжні тут не виживають. Я пишу повідомлення своїй знайомій продюсерці:

 «Що ти знаєш про чорну троянду? І чому всі мовчать про Лану?» 

Відповідь приходить через кілька хвилин: 

«Глаша, не лізь. Усе це не те, чим здається». А от саме коли мені так кажуть, я починаю лізти ще глибше. Платон з’являється знову. Цього разу — із флешкою. 

— Ви ж розбираєтеся в техніці, — каже він, ставлячи її переді мною. — Подивіться. Це копія запису з камер того вечора. 

— Ви мені довіряєте? 

— Ні. Просто мені не вистачає терпіння розбиратися в цих ваших блогерських хмарних сервісах. Я під’єдную флешку. 

На екрані — шоу: дим, маски, костюми. Микола в темному костюмі. Ведучий у кривавому плащі. Дівчата сміються. І все виглядає надто ідеально — аж поки кадр не сіпається. Зображення на секунду темніє, звук зникає. Потім знову світло — і хаос. Крики, рух, люди бігають. Але саме моменту крику — нема. 

— Вирізано, — кажу. 

— Ви впевнені? 

— Я монтаж бачу навіть крізь дим і сльози. Хтось стер фрагмент вручну. Платон стискає щелепу. 

— ІТ-відділ підтвердив. Файл відкривали після ефіру. 

— То це не збій. Це чистка. — Питання — хто її зробив. Я відкриваю свій чат із підписниками — «внутрішній клуб». Там уже буря:

 «Це була постановка!» 

«Це ж не справжня смерть, просто хайп!» 

«Глаша, скажи, що це фейк!» 

Я відчуваю, як у грудях стискається. Люди не вірять у смерть, якщо не бачать її в прямому ефірі двічі. Постановка, хайп, рейтинг — ці слова тепер мають більше ваги, ніж правда. Я кидаю Платону: 

— Люди вже думають, що ви всі це організували для піару. 

— А ви — підтримуєте цю маячню? 

— Я — показую факти. І якщо вони виглядають як маячня, то це вже не моя проблема. 

— Ваша проблема — що ви бачите все через лайки, — бурчить Платон.

— А ваша — що ви не бачите людей, тільки протоколи. 

Наші погляди зустрічаються. На секунду він замовкає, а я ловлю себе на думці, що цей чоловік може викликати не лише роздратування. Ще й… цікавість. Симпатичний капітан... Але я швидко жену цю думку геть. Я тут не заради хімії, я тут — заради правди. (Ну, майже.) 

Ввечері я натрапляю на старий пост Лани у соцмережах:

 «Якщо вони думають, що можуть змусити мене мовчати, хай спробують».

Написано за три дні до ефіру. Я показую це Платону.

— Вона знала щось про Миколу, — кажу. 

— Бізнесмен Микола. Улюбленець публіки.

— І продюсерів, які готові все зробити за рейтинг. 

— Ви думаєте, вона шантажувала його? 

— Я думаю, вона сказала щось, чого не мала казати. Він проводить рукою по волоссю — вперше бачу, що він нервує.