***

Загін солдат Альфа під командуванням Соколовського був перенаправлений на острів, котрий, судячи з карт Дарасбору, не існував зовсім. Сержант не звик задавати зайвих питань, але внутрішньо здивувався, коли капітан викликав його по рації і дав координати місцеперебування втікачів. Він запитував себе, звідкіля Келлер взяв цю інформацію, але коли побачив мерехтливе світло прожектора маяка, все стало зрозуміло. Сам Вінсент Келлер не мав наміру спускатися на острів зараз. Він перебував на борту шатла, що залишився балансувати у повітрі на антигравітаційній тязі. Капітан завмер біля екрану, зображення на який передавали зовнішні камери шатлу з багаторазовим збільшенням. Чоловік спостерігав за прибуттям групи, віддаючи короткі розпорядження сержанту, і переглядав інформацію на своєму комунікаторі, намагаючись відшукати, куди, власне, приземлилися його люди і чому цього острова немає ні на одній карті Дарасбору. Келлер відправив запит на топографічні відомості давнішого зразка і, чекаючи відповіді, зосередився на спостереженні через екран за загоном Альфа, перемикнувши режим на тепловізор, коли солдати скористалися маскуванням хамелеону та злилися з місцевістю. Рація поруч на приборній панелі лежала тихо через режим радіомовчання до кінця операції.

Соколовський очолює загін, котрий швидко та обережно просувається до об’єкта - маяка. Солдати рухаються нечутно, їхня зброя напоготові, а котячі очі, названі так за можливість бачити у темряві, пильно і влучно оцінюють місцевіть - безлюдну, захаращену. Сержант дотиком до певної точки за вухом активує тепловізор, але його увагу перевантажує присутність жовтогарячих силуетів його людей, тож він відмовляється від цієї ідеї, поки що, і жестом спрямовує солдатів до об’єкта. Команда розділяється, солдати обходять колом кам’яну чималу споруду, але врешті решт знаходять лише одну групу слідів, що веде всередину маяка, і не виходить зовні, а отже втікачі все ще перебувають там.

Одне за одним, вервечкою солдати заходять до приміщення, освітленого яскравою, іноді нестерпно блимаючою лампою під стелею.  Соколовський кидає на неї короткий погляд, безшумно ступає кімнатою, попереду, наступаючи черевиками на ватяне начиння розваленого дивану. Він оглядається, помічає відчинену шафу зі старим одягом, а також розвалену шухляду на підлозі біля столу, дивиться вверх на закручені старі сходи, шо не вселяють довіри і подає знак своїм людям розділитися і обшукати верхні поверхи. Соколовський в компанії чотирьох озброєних хлопців рухається вперед по коридору, заглядає в кімнату наглядача маяка, але там порожньо, тільки хтось попрацював над “порядком”,  тож вони рухаються далі. Сержант натикається поглядом на покинуту акумуляторну лампу посеред коридору і дивиться вперед, на зачинені стулки ліфту.

І в той час, як Франк Чорний проводить обшук, чоловік відчиняє дверцята ліфту і оглядає шахту; в той час, як на екрані комп’ютеру висвічується код від доступу до шатлу, сержант за допомогою спеціального кріплення чіпляється до тросу та спускається донизу, за ним слідує четвірка його людей; в той час, як Франк біжить до своїх з так званим трофеєм в руці, невелика команда, очолювана Соколовським беззвучно рухається кільцевим коридором - двоє пішли направо, троє, серед яких сержант - наліво, звертаючи увагу на кожну дрібницю: на увімкнені монітори у порожній кімнаті, на шумлячі труби вздовж стін, на звук черевиків по дюралюмінію, та шипіння дверей шатлу…

Втікачі занадто близько, щоб не помітити солдатів навіть у маскуванні хамелеона, у них напевне мерехтить у очах при погляді у їх бік і Соколовський не вагаючись рушить вперед, наводячи дуло зброї на злочинця, що знаходиться ближче за інших, він уже ступає на трап, але ще не пізно, ще ні. Його руда голова озирається на неприродне коливання повітря, в блакитних очах спалахує тривога і хлопець раптово нахиляється, ніби передбачивши подальші дії Соколовського, а можливо почувши, як клацнув затвор. Електричний постріл розсікає повітря над головою в’язня, і той майже падає на трап, в той час як, праворуч від сержанта, його людям не потрібен наказ. Краєм ока Соколовський вловлює рух, рядовий цілиться в голову, і з такої відстані йому буде не складно попасти, коли ж рудого хапають за плечі, затягуючи всередину шатлу від неминучої смерті. Вдих-видих. Сержант стріляє. Він не встигне схопити їх, перш ніж двері шатлу заблокують зсередини, і знає це. Але в нього є шанс позбавити життя одного з ув’язнених. Він стріляє, і постріл електричним звуком розриває тишу. Наступний лазерний снаряд вдаряє у зачинені двері шатлу, залишаючи чорний слід на металі.

- Капітан, прийом, пташка готова полетіти!

Соколовський зі своїми хлопцями поспіхом відступають, як тільки шатл, з характерним гудінням відривається від землі. Він здіймається, пролітаючи у відчинений люк та змиваючи у повітря.

І капітан Келлар, спостерігаючи зі свого місця за несподіваною появою літаючого об’єкта, опізнаного системою шатла як загроза, спокійно наказує пілоту через голосовий зв’язок.

- Чейз? - шатл здіймається все вище зі стрімкою прямотою, а капітан, здається, не поспішає, насолоджуючись передчуттям перемоги. Адже далеко вони на цій неповороткій, громіздкій посудині не відлетять. Від Вінсента Келлера так просто ще ніхто не тікав, - вогонь.

Шатл здригається від удару, але на диво корпус витримує. Другий постріл змушує системи вити від несправностей у одному з вентиляційних клапанів і пошкодження теплоізоляційного шару на крилі апарату, підбите судно ще прагне вверх по інерції, долає гравітаційне поле перш, ніж системи починають відказувати і вмикається аварійний режим, блокуються шлюзи, в шатлі всюди відбувається повна розгерметизація, окрім кабіни пілота, де, власне і перебувала команда з чотирьох чоловік. Андерсон стискає важіль керування так сильно, що біліють кісточки пальців, він віддає накази і Броуді натискає певні кнопки на приборній панелі, йому вторить Лотц. У кабіні піднімається температура повітря, і скоро вона стане аномальною, якщо з цим нічого не вдіяти. Але навіть покинути кабіну неможливо, шатл приречений, вже навіть аварійна система не справляється з такою кількістю ушкоджень. Судно рухається уривчасто, нерівно, але все ще стрімко, прямо у відкритий космічний простір,  і залишається лише молитися, щоб протягнути достатньо довго до найближчої планети. Щоб Всевидяче Око не підбило їх.