ХІХ

Вінсент Келлер слухає уважно, не зважаючи на удавану недбалість. Його пильний погляд зосереджується на деталях: на скрипучій дерев'яній підлозі сховища, жмаканих полотняних дірявих фіранках, на писку мишеняти в клітці поруч зі столом і на огризок олівця на стільниці. Він повертає погляд до в'язня - широкого, важкого вардерійця, який нервово шкребе нігті на своїх великих долонях, сидячи на ліжку.

- Отже, - промовляє капітан, - ти допоміг їм позбутися нашийників, але не маєш ні найменшого уявлення, куди вони поділися після цього і як саме збираються покинути планету?

Віктор киває.

- І ти вважаєш, що заслуговуєш на апеляцію? - продовжує Келлер, - за що саме? За співучасть у втечі? Поки що твої свідчення не принесли нам ніякої користі.

- Крім розуміння, що я кажу правду і моїм словам можна вірити, - зауважує Шеремет, облизуючи пересохлі губи, - їх було п'ятеро, про мою мутацію вам відомо з моєї справи, тож завдяки мені план зняття нашийників став реальним. І я можу назвати їх імена, кожного. Як тільки побачу офіційні документи про моє звільнення.

Віктор ледве стримується, щоб не зковтнути комок у горлі. Він відверто дрижить перед цим кремезним, наділеним такими серйозними повноваженнями капітаном. Йому здається, Вінсент Келлер закопає його, або навпаки витягне із в’язниці, й Воскреснику справді страшно. Що він ніколи більще не побачить своєї милої Ґрети. Що буде сидіти на цьому острові в компанії мишеняти до кінця своїх днів! Це просто нестерпно. Він би віддав усе на світі, аби тільки ще хоч раз обійняти кохану дружину! Віктор постійно писав їй листи! Але знав, що вони не дійдуть до адресата. Знає, що ні. Бо він бачив Франка сьогодні, перед втечею, і у рудого не було його пакунка з листами, не було ніякої торбинки. Чоловік ще сподівався, що це омана і хлопець виконає його прохання. І Ґрета дізнається, як сильно він сумує за нею, як любить. Але тепер, коли стало зрозуміло, що втеча пішла не за планом, Віктор усвідомлює ясно: Франк не став би тягнути з собою його листи при екстренній втечі, рятуючись від погоні. Все пропало. І тепер йому майже зовсім не шкода їх, сокамерників. Тому що у чоловіка залишається лише одна надія - або він розповідає про все Келлеру і отримує апеляцію, чи хоча б виторгує собі переведення у в’язницю на Крокустанті, де його зможе навідати жінка, або не отримує зовсім нічого. Йому немає чого втрачати.

В кімнату заходить старшина і подає знак Келлеру, що знайшов ще одного свідка. Капітан нахиляється вперед. Він сидить на стільці напроти Шеремета, його губи вигинаються в усмішці.

- Гадаєш, ти єдиний, хто знає їх імена? Я тебе здивую. До того ж, якщо все, що ти розповів правда, втікачі все одно не проживуть довго. При знятті нашийників вмикається захисний механізм, випускаючи до організму в'язня отруту. Зазвичай, це трутизна рожевої кобри, а іноді вона з домішками інфекційних захворювань.

- Навіщо ви мені про це розповідаєте? - сторожко запитує Віктор.

"Правильно думаєш", - всміхається капітан, - "звичайним в'язням знати про це не потрібно. Але сюди ти більше не повернешся, Шеремет".

- Я хочу сказати, - плутано додає в'язень, - що на цей випадок у втікачів є вихід…

- Та невже? - зацікавлено запитує капітан, - який саме?

- Я не можу розповісти, - вперто повторює Віктор, - доки не побачу документи на звільнення. Пане, я скажу всю правду. Я просто дуже хочу знову побачити дружину.

"Дурень. Ти не побачиш нічого, тим паче свободи чи своєї жінки".

Келлер піднімається зі свого місця.

- Ми ще поговоримо, хлопче, - киває він і, вказавши жестами одному з присутніх на допиті солдат приглядати за Шереметом, покидає помешкання в'язня та наближається до старшини.

- Що нового?

- Мої люди опитали всіх. Хімік, який, вірогідно, розробив мутаген для Шеремета це Франк Чорний, він єдиний на таке спроможний.

- Он як? Розробив мутаген. Сумнівно, скоріше за все цей вардерієць каже правду і просто має імунітет до мутагену.

- Капітане?

- Ти ще скажи, що цей Чорний знайшов ліки від отрути рожевої кобри, - Келлер гмикає.

- Але є певна інформація, капітане. Він працював у відомому інституті вивчення генетики та мутацій і цілком міг би бути причетним до створення мутагену. Як його, Завестський інститут…

- Відомий? То чому я про нього не чув?

- Не можу знати. Капітане, крім цього, місцеві вказали на лабораторію, де працював в’язень, назвали її Котловиною. Зараз мої люди обстежуть її та беруть зразки знайдених всередині хімікатів на аналізи. Але вже на цей момент можна сказати, що хлороформ, котрий ми виявили на складі, саме звідти.

- Чи можемо ми допустити, що пляшку з хлороформом вкрав чи викупив у хіміка Котловини справжній втікач? - Келлер задумливо шкребе посивілу колючу щетину.

- Ні, капітане. На пляшці знайдені відбитки пальців саме Франка Чорного.  Також…

- Що?

- Сержант Соколовський знайшов ключ на шиї панни Мерцергурнейм, - доповідає старшина Моро, - і ми виявили, що саме ці ключи відкривають замок на дверях Котловини. Тобто немає сумнівів, що Франк Чорний мав зв’язок з втікачами. А враховуючи вищеперечислені факти та те, що сам в’язень нещодавно скінчався, я можу стверджувати напевно, що він один серед втікачів.