ХVІІІ

Шатли опускаються на острів за теракотовими горами тихо, безшумно. Виття сирени не оголошує їх прибуття, це зайве. Лиш шурхіт землі та трави під підошвами черевиків військових. Під лапами собак. Тихе ричання тварин, що рвуться з повідка. Біля трапу новоприбулих зустрічають двійко "вантажників" із Всевидячого Ока. До них наближається командир загонів - худощавий, жилистий чоловік років п'ятдесяти у чорній уніформі спецназу, капітан військового підрозділу по відлову злочинців Вінсент Келлер - його швидко вводять у курс справи, красномовно розповідаючи про знайдений нашийник, розтрощений ящик, навіть пляшку з хімічною речовиною та втікачку, весь час киваючи  та показуючи жестами то в бік складу та шахт, то джунглів.

Капітан Келлер, уважно вислухавши очевидців, круто розвертається на п'ятах та строгим, чеканним голосом віддає розпорядження:

- Команда Альфа - ваша задача прочесати тропічний ліс уздовж і впоперек, нехай Декарт покаже вам сліди. Знайдіть мені в'язнів. Оперативно. Скористайтеся хамелеоном та візьміть собак. Соколовський, ти за старшого.

Перший загін дружно прикладає долоні до правих скронь та віддає честь. З'ясувавши наказ, солдати повертаються до Декарта - Малого з планшеткою; більшість із них кануранці та з Дрейдіану - природжені слідопити. Нечутні, скорі та спритні у розвідці, за їх спинами висить важка зброя, а з кобури виглядають рукоятки бластерів.

- Команда Шторм, відправляйтесь у Місто, застигніть в'язнів зненацька, перерахуйте кожного по головам, з цим вам допоможе старшина Боб, та його відстежувач нашийників, - Келлер вказує на, названого Франком, Баобаба, - і уважно перегляньте кожен міліметр сховищ злочинців та їхні установи: висотку, шпиталь і так далі. Якщо хтось буде виказувати супротив - вдарте його шокером на мінімалках, а коли й це не допоможе, то ви знаєте що робити. 

Здоровили з другої команди повторюють жест і поступають під керівництво Боба.

- Ітака, - командир киває на третю команду, - ви залишаєтесь зі мною. Прочешемо периметр від тих шахт, де ховалася втікачка, до самих вод. Всім залишатися на зв'язку і повідомляти про будь-які новини. Без необхідності не стріляти, ми повинні ще допитати втікачів і з'ясувати деталі. Всім все зрозуміло? Тоді за діло!

Групи безшумно, швидко розходяться в різних напрямках. Сержант Соколовський у супроводі Декарта веде свою команду до джунглів, обходячи хащі, вони рухаються якомога тихіше, не зачіпаючи навіть гілочок. Собаки мовчки біжать попереду, висолопивши язики та нашорошивши вуха. Тварини привчені до таких операцій, рухаються майже нечутно. Іноді їх вожак завмирає, нюхаючи носом повітря, і повертає голову у певному напрямі. І він ніколи не помиляється - Декарт вказує на сліди портеанки, за якою вони гналися з Бобом, саме в тому боці. Вона рухалася на четвереньках, щоб бігти швидше, і в цих хащах сліди її лап складно помітити,  до того ж темрява не грає на боці Декарта (хоча очі солдат облаштовані приборами нічного бачення). Але нашийник, який зірвала з себе ящірка під час погоні, сподіваючись, мабуть, таки злитися з місцевістю, ясно свідчить про те, що загін Альфа рухається у вірному напрямку. Зашморг підбирають та продовжують шлях.

Гончаки рвуться вперед, тож солдати пришвидшують біг. Сержант жестом наказує Декарту повертатися та увімкнути хамелеона своїм солдатам - маскувальну функцію світловідбивного костюму та з’єднаного з ним шолому, що допомагає повністю злитися з місцевістю, шляхом натискання всього однієї кнопки на браслеті кожного учасника операції. І на мить здається, що є лише собаки, що рухаються ще тихше і непомітніше, ніж їх володарі, і вітер шурхотить між травами. Та повна тиша. Така буває лише перед бурею, невидимою загрозою, як загін замаскованих озброєних бійців.

Незабаром група натрапляє на свіжі сліди черевиків, що чітко проглядаються на земельній стежці - декількох пар черевиків. Це й була причина, по якій Боб та Декарт припинили свою гонитву - вони зрозуміли, що втікачів декілька, а не лише портеанка, тому не стали наражати себе на небезпеку бути захопленими зненацька гуртом в'язнів. В'язнів, що не відображаються на дисплеї планшету, та готові на все, заради свободи. Альфа рухається вперед.

Раптом вожак гончаків зупиняється насторожено, а тоді щодуху кидається  в хащі, звідки через мить лунає гавкіт. Сержант обережно, зі зброєю наготові, розсуває колючі гілки і бачить тіло. Це портеанка. Її сріблястий хвіст ховається десь серед густої рослинності, вона лежить на животі, розкинувши руки, а її срібляста, покрита лускою шкіра потьмяніла.  На спині на рівні лопаток зяє обвуглена діра від пострілу бластера, а на загривку зблиснула тоненька смужка ланцюжка.  Чоловік нахиляється до неї, тягне за ланцюжок, але той не піддається. Тоді сержант перевертає тіло на спину й бачить на ланцюжкові ключ. І кров у кутиках рота Аліни. Соколовський шарпає ланцюжок з ключем і стискає у долоні. Чоловік бере її за зап'ястя та кишеньковим сканером відчитує відбиток її вказівного пальця.

- Ітака, це Альфа. Код 354, - говорить він у рацію, - доповідаю. Портеанка знайдена мертвою. Застрелена з бластеру нового зразка. Тобто постріл зробив Декарт або Боб Моро. Ми продовжуємо операцію, рухаємося на південний схід.

- Вас зрозумів, Альфа. 398. Кінець зв'язку.

Аліна залишається лежати бездиханним тілом, коли загін Альфа проходить повз, рухаючись у бік берега.

Вони зустрічаються вже біля самої води: обійшовши по периметру, Келлер приводить свою команду прямо до слідів втікачів на піску, а Соколовський виводить загін з джунглів та зупиняється біля печери - собаки не можуть вловити запах в'язнів через цей сморід з колишнього житла болотного ведмедя, але це вже не має значення. На березі знайдені дошки, покриті масною речовиною, та впорядковані сліди - важкі, ніби черевики вгрузали в пісок, перш ніж зрушити з місця - і вони ведуть до океану.