ХVІ

Звичайно, я не став винаходити велосипед і переховувати антидот десь за межами моєї лабораторії. Це було б нераціонально та небезпечно, адже хтось міг його знайти і випадково випити або знищити, до того ж, речовина могла зіпсуватися в теплому вологому місці. А в Котловині всі посудини з результатами моїх дослідів перебували у безпеці, позаяк навіть якщо сюди хтось вдереться - не зрозуміє, де отрута, де самогон, а де антидот. І ризикуватиме захлинутися у власній блювотині, якщо хильне чогось не того, тож… бажаючих відвідати Котловину у мою відсутність не знаходилося. Проте ліки від отрути рожевої кобри я все одно сховав у тайнику: в заглибленні під однією з розхитаних дощечок, що мостили земляну підлогу. Туди ж я поклав один кристал-плід, щоб зберігати там холод, і коробку з листами Шеремета.

Коли я прийшов до Котловини, перше, що зробив - витяг антидот - всі чотири вивірені порції, подивився у посудини: колір чистий, не каламутний. Ні, справа не могла бути в моїх ліках. Це все через ті кляті шість, ба навіть більше, хвилин. Я здіймаю голову і мій погляд ковзає по столу. Там на підставці в четвертій пробірці знаходиться мій мутаген. Я вивів його в той час, коли займався виведенням мутагену Воскресника. І якщо я вип'ю його зараз разом з розріджувачем крові - мені не потрібно буде ризикувати. Я у будь-якому випадку не помру від отрути.

Ні. Час поспішати, і справа зовсім не в антидоті. І не в крові Крокозавра. Справа в хвилинах. Я обережно перекладаю посудини з антидотом і мій погляд натикається на листи Воскресника. Якщо я буду перебувати на складі, а потім ми відразу втечемо, як же я виконаю його прохання? Коли я візьму з собою ці рукописи і де буду їх тримати? Це незручно і не раціонально, досить того, що мені доведеться тягти з собою пляшку хлороформу, а пакунок з листами мені діти нікуди. Недовго думаючи, я відкриваю пакунок, розв'язую стопку листів і беру декілька аркушів, що лежать зверху - один, два, три…п’ять червень, серпень... лютий. Я обережно складаю їх, загинаю в крихітні чотирикутники й відправляю до кишені. Краще вже так, ніж ніяк. Хоч деяка частина листів таки дійде до адресата. На мить я задумуюся, що робити з рештою - не залишати ж тут, бо хтозна, який у мене буде послідовник і чи не оприлюднить він особисті листи Віктора, коли знайде їх під цією дощечкою (а я певен, що знайде - я ж у свій час знайшов цей тайник). Їх безперечно треба віддати. От тільки побачусь з Воскресником і повідомлю йому, де ті лежать.

А поки що я опускаю решту листів назад у заглиблення, закриваю їх дощечкою і, обережно тримаючи антидот в обох руках, спираюся на ноги. Мимоволі мій погляд ковзає столом, де в одній із пробірок знаходиться мутаген…

А через хвилину я виходжу з Котловини, витираючи губи, що здаються маслянистими, тильним боком долоні і тримаючи в руках три посудини з антидотом та пляшку з хлороформом.

- Ось, тримайте, - я віддаю мензурки з антидотом Скунсу, фокусника та Аліні. Ящірка п'є не задумуючись і швидким кроком прямує до палати, де, як я гадаю, знаходиться Броуді. Але не встигаю я послідувати за нею, як мене зупиняє канібал, з підозрою зиркаючи на мене.

- А твій де? - доречне питання.

- Я вже випив, не сумнівайся.

- То ти хочеш, щоб ми випили невідомо що, і навіть не факт, що ти пив те ж саме, а до цього всього Білл захворів від невідомої інфекції після твого антидоту?

- Поправка: після свого воскресіння, - зауважую я, - до того ж, Коперфільд бачив, як ця штука вилікувала щура, чи не так? - я дивлюся на Лотца і він киває, - а якщо тобі щось не подобається - можеш не пити. Тоді точно відправишся на той світ найближчим експресом.

Я простягаю руку, ніби очікуючи, що Скунс віддасть мені ліки. Хоча в глибині душі я знаю, що він цього не зробить. І Андерсон справді не виправдовує (або виправдовує, зважаючи, з якого боку дивитись) очікувань та швидко перехиляє мензурку і заковтує ліки. Коперфільд повторює його рух.

- Отже, - говорить він, витираючи рота та бороду тильною стороною долоні, - пора вам, хлопці, до складу. Візьміть все необхідне, адже назад до сховищ ви вже не повернетеся, і зустрінемося на місці. Я наочно продемонструю, як ви будете діяти.

- Зрозуміло, босс, - відповідає Скунс і вдавано віддає честь, але Коперфільд ніяк не реагує. Я ж не збираюся приступати до операції, не відвідавши свого друга.

Не гаючи ні хвилини, я повертаю до палати Білла. Аліна вже порпається біля його ліжка, і вигляд приятель має миршавий. Змарніле обличчя, голова знову запрокинута на подушці, його кінцівки та повіки іноді мимоволі здригаються, хоча сам чоловік спить, або знаходиться без тями.

- Як він? - неголосно запитую я у Аліни та поспіхом розшифровую для неї своє питання, - як він почувається? Краще? Гірше? Більше не втрачав свідомість? Ти можеш сказати, що з ним?

Ящірка шумно зітхає і через декілька секунд повертається до мене. Я бачу в її лапах шприц і, зловивши мій погляд, вона відповідає:

- Це слабке знеболювальне, Білл скаржитися на головний біль. Але якщо буде хвороба і далі прогресувати, доведеться вколоти йому дещо набагато сильніше, щоб він міг тікати з нами, - вона хитає головою, - я не зрозуміти з ним що, але краще йому не ставати. Він не падати без свідомості, однак постійно триматися за скроні та скрипіти зубами від болю. Ніколи не чула, щоб хтось так скрипів зубами!

- Ти зможеш йому допомогти? - з мольбою запитую я, - будь ласка, Аліно. Якщо тобі це щось тобі дасть, я запишу для тебе результати досліджень його крові, що я проводив лише вчора…