ХV

Нашийник валяється на моєму столі в Котловині трофеєм - нагадуванням, що Біллу вдалося обманути смерть. Відразу як тільки я привів друга до лабораторії, то ножем зрізав зашморг, всадовив Броуді за стіл і дістав із баку з кристал-плодами натрійкрокорин. Не можна зволікати - в крові мого друга все ще знаходиться отрута, тож я швиденько даю йому випити антидот; залишається лише трохи почекати. Власне, при позитивному результаті, з Біллом нічого не трапиться, але я хочу переконатися напевно - він став першою людиною, на якій я перевіряю свій препарат. Щур в порівнянні з цим занадто несерйозно. Деякий час потому - хвилин сорок, не більше, адже нетерплячка лише підганяє мене і, здається, ніби сповільнює стрілки годинника - я беру в чоловіка кров на досліди. Він тримається як завжди упевнено, спокійно - я б навіть сказав, занадто спокійно, начебто це відбувається і не з ним. Я розумію, не так легко усвідомити, що ти був мертвим. Білл сидить на стільці напрочуд мовчазний, він навіть не лає Скунса, не погрожує його вбити і не цікавиться подальшою долею нашої втечі, а на всі мої питання відповідає коротко, уривчасто.

Я не наполягаю на розмові й заглиблююсь у вивчення крові Броуді під мікроскопом: підрахування тромбоцитів, пошуки невідворотного впливу отрути на організм, на щастя, безрезультатні, я проводжу порівняння показників крові Білла з показниками здорової людини, отруєної та навіть щура, і висновки мене влаштовують. Майже. Збільшена кількість лейкоцитів та сої вказують на якийсь запальний процес в організмі, і я відразу згадую Титана, але, на відміну від нього, Білла не кусав крокозябр!

- Гей, Білл, як ти почуваєшся? - я полишаю мікроскоп і озираюся до друга.

- А що таке? - він насторожується, - невже не спрацювало?

- Та ні, все гаразд, протиотрута подіяла, але судячи з показників крові, в тебе в організмі йде запальний процес. От я і запитую, ти часом не захворів нічим? Ніде не міг підчепити заразу?

Білл знизує плечима.

- Не пригадую. Франк, це вплине на нашу втечу?

- Я так не думаю. Хоча, залежить від того, чим саме ти хворий, можливо, тобі потрібна медична допомога вже зараз, якщо це щось серйозне.

- А ти можеш виявити, що це? - молодик задумливо покусує губу і тоді знову дивиться на мене, - тільки слухай, не кажи про це нікому, крім мене. Достатньо того, що Скунс мене буквально прикінчив, тож якійсь нещасній інфекції я не дам навіть шансу. Я не залишуся в шпиталі на Дарасборі через клятий грип!

- Заспокойся, Білл, - я кладу йому долоню на плече і твердо кажу, - я  ж обіцяв і тебе тут не полишу. До того ж, можливо ти правий, а я просто десь помилився в підрахунках і ти аж ніяк не маєш ніякого запалення. Ти не відчуваєш жодних симптомів?

- Знати б ще яких саме, - гмикає Білл, - але ні. В грудях правда все ще болить після удару Скунса, тільки й того.

- Певно, це якимсь чином пов'язане з твоєю смертю, - задумливо кажу я, знову зазираючи у вічко мікроскопа й проводячи повторні розрахунки, але з таким же успіхом, - значить повинно скоро минутися, показники прийдуть у норму.

- Справді? - підозріло запитує друг.

- Так, - упевнено кажу я, - звичайна річ, ти ж був мертвий. Хтозна, як це вплинуло на твій організм

- Тоді нащо ти змушуєш мене нервувати? - Броуді незадоволено пирхає і полегшено відкидається на спинку стільця. Але не встигає він витягнути з кишені самокрутку, як до Котловини безцеремонно вломлюється Коперфільд. Його зазвичай понуре обличчя зараз рекордно вовкувате, погляд темних очей важкий, ніби молоток, яким забивають цвяхи. Але досить чоловікові помітити орлиний профіль Броуді, як він враз змінюється в лиці. Двічі кліпнувши повіками, він ледь здіймає здивовано брови, а для такої людини, як він подібні зміни в обличчі - це зазвичай верхня ланка емоційності. Він не чекає, поки Білл зверне на нього увагу, та кличе його.

- Кинджал? - пауза. Броуді озирається, - я думав, що ти мертвий.

- Він і був, - різко відповідаю я, - на щастя, не достатньо довго, щоб залишатися таким і надалі.

Коперфільд замовкає та переводить погляд з мого друга на мене, схиляє набік голову.

- Значить, з ним попрацював Воскресник, чи не так? - безпомилково вгадує він і ледь всміхається, мабуть, задоволений своєю кмітливістю.

- І справді, - зло відповідаю я, - після того, як Скунс підло прикінчив Білла!

- Мене не стосується, що ви з канібалом не поділили,- він гмикає, - у вас навіть різні смакові уподобання, чи не так? В усякому разі, я радий, що ти цілий, Білл. Значить нам не доведеться шукати когось на твоє місце на складі.

- А щоб ти скис! Чи ти гадаєш, що я залишуся зі Скунсом на складі після того, як він мене вбив? Один на один? - Броуді блискає очима, - хоча знаєш, а гарна ідея. Жаль лишень шатлом нікому буде керувати.

Коперфільд скрипить зубами.

- Ти не міг би трохи почекати зі своєю помстою? Андерсон і без того зараз в шпиталі, і якщо ти вб'єш його тепер - не отримаєш від цього нічогісінько й поставиш під загрозу всю операцію!

- Я отримаю задоволення, - гарчить Білл.

- Але свобода принесе тобі більше задоволення, так? Подумай!

Чоловік не відповідає. Звичайно, він все розуміє, але, власне, я дуже сумніваюся, що коли Скунс та Броуді залишаться на складі разом, то не переб'ють один одного.