ХІV

Наступного ранку за сніданком я ловлю на собі багатозначні погляди Скунса, однак намагаюся не звертати на них уваги. Доведеться побачитися з Коперфільдом, і сьогодні ж. Ось він, заходить до висотки понурий і чорний, як дощова хмара. Я тільки-но збираюся піднятися з місця, як до нас з Біллом підсідає Воскресник, ставить тарілку з відварною картоплею і рибою на стіл та привітно посміхається. Броуді зацікавлено дивиться на товстуна, а я навіть не знаю, чого очікувати.

- То що, - першим подає голос Білл, - ти повернеш нас з того світу?

Віктор завмирає з ложкою, повною їжі, на півшляху. Але він швидко оговтується і кидає на мене застережливий погляд. Я повільно заплющую очі, даючи цим згоду на розмову і водночас виражаючи втому від Біллової балакучості.

- Так Франк вже розповів тобі? - Воскресник нарешті підносить ложку до рота, - а з Коперфільдом ти говорив?

- Ще не довелося, - відповідаю я замість Білла, - сьогодні. А ти щось хотів?

- Крім сніданку? - пузан знизує плечима і озирається в бік столу Скунса, - ти помітив, як той корнішон на тебе поглядає?

- Так, - насуплено відповідаю я, - але це не має зараз значення…

- Ти правий, - він перериває мене так швидко, як людина, що запитала з ввічливості і не хоче слухати відповідь у всіх подробицях, - мутаген вже готовий? - Шеремет стишує голос.

Я непевно мугикаю та відповідаю:

- Приходь до Котловини за годинку. Думаю, до того часу все вже буде.

- Чудово.

- І прихопи Бертроні.

Віктор завмирає і здивовано дивиться на мене.

- Ну, треба ж буде на комусь перевірити, чи діє мутаген, - Воскресник змінився в обличчі, зблід і навіть його ластовиння на носі набуло якогось дивного світло-сірого забарвлення, - та я жартую, можеш не брати своє мишеня! Я залишив у клітках ще декілька щурів, тож…, - я знизую плечима і злегка посміхаюся.

Товстун полегшено зітхає і я починаю думати, чи не сумнівається він у власних силах. Це було б дуже недоречно. Правильно говорив Білл, нехай спершу Коперфільд випробовує на собі здібності Воскресника.

Залишок часу, поки ми снідаємо, перемовляємося на нейтральні теми. Я швидко закінчую з їжею, та забираюся геть. Ці ледачі розмови, які не мають в собі ніякого сенсу, в той час як ми мовчимо про те, що дійсно хотіли б обговорити, страшенно дратують мене. Тож я повертаюся до Котловини, сподіваючись, що мутаген вже готовий і Віктор скоро завітає сюди.

Зайшовши до лабораторії я відразу чую шурхіт у клітках і писк щурів. Добре, що я поки не позбувся їх. Я підходжу до свого столу, де на спеціальній стійці знаходяться пробірки з позеленівшою рідиною, від якої йде легкий білий пар. Я знімаю одну пробірку, підношу її до носа, вдихаючи трав'яний запах, і уважно дивлюся, чи немає на дні колби осаду. Здається, мутаген готовий. Є тільки один спосіб перевірити.

Через деякий час, до Котловини хтось стукає і я чую голос Воскресника. Я відчиняю двері і він нетерпляче заходить, тримає в руці торбинку і з цікавістю поглядає то на мене, то на посудини з зеленою рідиною на столі.

- Це воно?

- Так, це мутаген, - відповідаю я і жестом запрошую Віктора сісти, - ти повинен це випити. В одній пробірці - одна доза, її дії вистачить до наступного дня, поки протимутаген в повітрі знову не розпилять.

- Чудово, а як я дізнаюся, що це спрацювало? - він простягає руку за однією з пробірок, але я похапцем перехоплює його за зап'ястя.

- Ні, тримай ось це, - я віддаю йому пробірку з сусідньої стійки, - ми перевіримо на щурові, - я дивлюся на клітку. І в голові з крижаним спокоєм з'являється думка, що мені доведеться вбити пацюка, при чому так, щоб він… гм, вижив, після воскресіння, я маю на увазі. Я ловлю на собі уважний погляд пузана. Після мого короткого кивка, Шеремет випиває мутаген одним ковтком, морщиться і ставить пробірку на місце.

- Масляний смак, - відповідає він і в очікуванні дивиться на мене.

- Як відчуття?

- Все як зазвичай, - він знизує плечима, - крім присмаку в роті. А що?

- Та ні, все гаразд. Було б гірше, якби ти щось відчув.

Віктор супиться, а я наближаюся до клітки. Лайно собаче, що мені тепер, задушити того щура? Але ж я можу не розрахувати силу і зламати тварині шию. І тоді вже ніщо її на врятує. Я вже збираюся витягти пацюка на світ, однак Шеремет раптово зупиняє мене і  знаходить простіший спосіб. Він розповідає мені, що вживання холодних плодів кристал-дерева разом з алкоголем призводить до шокового стану організму і зупинці серця людини. Мушу визнати, я не знав цього, на відміну від Віктора, на Батьківщині якого і ростуть ці дерева.

- Так і помер один із моїх земляків, будучи п'яним в зюзю. Та я повернув його, думаю, зможу повернути й вас, якщо ви помрете таким чином, - додає Воскресник.

Я дістаю з-під столу пляшку самогону і чимчикую до "холодильника", де відсікаю ножем невеликий шматок плода. Я розтовкую його у пюре в склянці, змішую зі спиртним і висипаю щурові. Сподіваюся, він їстиме.

Ми з Віктором уважно спостерігаємо за твариною. Спочатку вона обнюхує їжу, посмикуючи носом і обережно пробує на смак. Через хвилину пацюк уже заповзято доїдає рештки суміші й незграбно перебираючи лапами, наче п'яний, рухається в протилежний куток клітки. Але не встигає дійти він цілі, як, попискуючи, валиться на металеве дно замертво.