VII

Флоід Андерсон урочисто сидить на складному стільці, ніби режисер на знімальному майданчику. З самокруткою між зубів, списаним зошитом із пожовклими сторінками на колінах. В лівій руці він тримає огризок олівця залишками пальців, не вистачає тільки гучномовця щоб роздавати команди робітникам. Але Скунс і так справляється.

- Живіше, Жабо, - я чую хрипкий голос канібала ще за декілька метрів, - від тебе байдиками за милю несе, - він робить ковток із фляги, подібної, як у Білла, та незадоволено стискає тонкі губи, спостерігаючи за пузатим зеленошкірим юнаком, котрий штовхає перед собою вагонетку з відходами породи. Бідолаха обливається потом, поки доставляє каміння до гори та скидає в загальну купу. Другий хлопець, ненабагато старший за Жабу, чергує у блока та приймає вагонетки з камінням коло клітей і відправляє порожні донизу підйомником.

Запізнілі шахтери зі звично темними обличчями, бруд з яких не відмивається як слід, хапають свої масляні ліхтарі (кожен пронумерований, щоб, якщо під землею трапилася біда, по відсутніх номерах дізнатися, хто застряг у шахтах), і біжать до сховища, де працює підйомник. Кліть складається з шести відділень, що знаходяться одне над одним. І в кожному такому відділенні вміщується по дві людини, але туди напихається не менше чотирьох. Дорогоцінний ураніум також підіймають за допомогою клітей, але за день його збирається набагато менше, ніж решток породи. Під пильним поглядом Скунса-бригадира, ураніум переносять  до сховища, названого складом, звідки потім партію товару й забирають вантажники.

Андерсон пише щось на папері, слинить кінчик олівця, пробує його на зубок і закриває зошит. Він знову робить ковток умісту фляги і втуплює погляд у шахти. Кажуть, Скунс - майстер, довгий час пропрацював у цих шахтах, перш ніж дозволив собі вільний статус. Тепер він слідкує за безпекою рудокопів, правильною роботою підйомника та інших механізмів, а також за виконанням плану по видобутку ураніума. Іноді він спускається в пекло шахт, але більшу частину часу перебуває назовні.

- А ти непогано влаштувався, чи не так? - я намагаюся зберегти холоднокровність. Наблизившись до Скунса, залишаюся стояти в декількох кроках від нього. Він озирається.

- Це ти, солоденький? Ось так сюрприз! - Андерсон широко посміхається і мене пересмикує, особливо, коли в уяві проноситься, як він впивається зубами мені в шию, - нащо тебе занесло до шахт? Вирішив перейти до моєї команди?

- В мене своїх справ по горло, - я не відводжу від нього напруженого зору.

- Тоді забирайся звідси, - він відповідає притворно безтурботним поглядом. Але цього разу я не відступаю, і сподіваюся, що мерзотник не упустить шансу потішити своє самолюбство. Відігратися на мені, якщо завгодно.

- Мені потрібно, щоб ти надав мені одну послугу.

- Справді? - зацікавлено перепитує канібал, - це щось новеньке! Ну, кажи!

- Я чув, ти в техніці розбираєшся. Зможеш полагодити мій грамофон?

- Що? - з горлянки Андерсона виривається смішок, - грамофон? Ти це зараз серйозно?

- Атож, - спокійно відповідаю я, - крокозавр розтрощив його, розлущив весь мій фургон, а я просто хотів би знову почути музику.

- Не знав, що ти такий сентиментальний, - гмикає Скунс і я стиха скриплю зубами, - гаразд, йолопе, назви мені хоч одну причину, чому мені не послати тебе до біса з твоїм грамофоном, мм?

“Та тому що це втеча, але в зуб мені ногою, якщо я скажу тобі про це хоч слово!”

- А що ти хочеш? - запитую я, - крім мене. Я маю випивку, наркотики, трави, все, щоб твоє життя не здавалося таким нестерпним.

- Мене це не цікавить, - пирхає Андерсон і, задумливо мружачись, проводить язиком по зубах. Він не зводить з мене пильного погляду, тоді різко плескає себе колінах, бере зошит, олівець і піднімається з місця, - гаразд, я полагоджу твій музикальний програвач, будь спокійний.

- Чекай-но, - я сторожко дивлюся на нього, - ти не відповів, що хочеш натомість. Чи ти гадаєш, що я ось так тобі довірюся?

- Хлопче, я просто хочу влагодити непорозуміння нашої першої зустрічі, тож допоможу тобі задарма, - відповідає Скунс, - щоб у майбутньому ти не тримав на мене зла.

- Скоріше ти, - пирхаю я, - і враховуй, якщо зі мною щось трапиться, Білл відразу зрозуміє, чиїх рук це справа. Тобі навіть зобов'язання не допоможе.

- А, схоже цей колишній дозорець зобов'язався захищати тебе, смаколику, - радісно всміхається Андерсон.

Мені не вдається сховати свою нервовість, як я не намагаюся. По ідеї, я вже повинен звикнути до спілкування з маніяками та вбивцями, але канібал - зовсім інша справа. На запитання, коли він почне ремонтувати програвач, Скунс залишає Шаблезубого за старшого на шахтах та чимчикує поряд зі мною. Я не вірю в його добрі миролюбні наміри, тож готовий до будь-якої несподіванки.

Весь шлях до фургону, я мовчу. Мені немає про що говорити з цим типом, але є над чим подумати. Одна справа вивести Андерсона на мою територію, а зовсім інша - змусити грати за правилами. Як тільки він побачить, що діло не в грамофоні, а в нашийнику… Хай йому грець, та тут будь-хто здогадається, що до чого! А я не збираюся розповідати йому ні про плани Коперфільда, ні тим паче, про мої власні.

В мене є ідея, та вона не набагато краща за правду.

Ми доходимо до фургону: зім'ятого, в гармошку, перевернутого, недогриженого. Скунс насмішливим роздивляється мій колишній дім та споквола мовить: