***

Зранку ми можемо добре роздивитися наслідки нічного випадку. Декілька розтрощених, згорівших сховищ, витоптана розсада, з клубнів якої більше нічого не виросте, калюжі крові прямо на бруківці, обнови у Стерв'ятника та переповнений шпиталь. Мене, до речі, звідти швидко прогнали і я ночував у вагоні Білла. Хоча, незважаючи на втому, спав я препогано - ниряв у забуття, але щось ніби виштовхувало мене звідти, змушуючи крутитися на матраці та покриватися холодним потом від почуття неясної загрози.

Та з сонячним промінням приходить полегшення. І зараз ми з Біллом знову йдемо по знайомій вулиці під удари дзвона, що кличе на сніданок. Але сьогодні столи з першого поверху перенесли прямо надвір, бо з холу висотки ще досі не витягли тушу мертвої тварини. Ніхто не став цим займатися вночі і тому Броуді та мисливцям ще доведеться це зробити. Я б теж допоміг їм, але моя щиколотка безперечно протестує проти такого напруження.

Сніданок виявляється неймовірно бідний. І якби тільки в цьому справа. Відсутність Титана гнітить, за столом незвично порожньо без нього та Білла, попрямувавшого всередину висотки розбиратися з чупакаброю. Але насолоджуюся самотністю та спиртним вмістом своєї вимитої вранці фляги я недовго. Скунс, у супроводі Шаблезубого та Коперфільда, наближається до мене. Я тихо скриплю зубами, а канібал безцеремонно всідається напроти мене, кидає короткий погляд на тарілку з їжею.

- Я чув, ви з Титаном були героями сьогоднішньої ночі, - він доброзичливо посміхається, і від цього я тільки ще сильніше напружуюся, хоч і намагаюся це приховати.

- Чого тобі, Андерсон? - я кривлюся в машинально ковтаю ложку каші, хоча вона до шляки несмачна.

- Звідкіля стільки негативу в мій бік? - він хмикає, - тобі потрібно зайнятися медитацією, хлопче, авось допоможе.

- А ти як медитуєш? Читаєш рецепти з приготування людського м'яса? - я пирхаю.

- Я що, схожий на психа?

- Ні, - я піднімаю на нього погляд, - всього лиш на бісового вбивцю та канібала. Є в тебе дещо спільне з ними, можливо, справа в обличчі? - зображаю я задумливість.

- Ай, та припини, ти не набагато кращий за мене, - Скунс досадливо морщиться, - Ашдвао. Я знаю, що ти вбив те дівчисько, тож…

- Ти нічого не знаєш! - я підстрибую з місця і Шаблезубий негайно підіймається з лавки теж. Флоід Андерсон з цікавістю спостерігає за мною, на його обличчі з'являється широка посмішка. Ні, я не стану приносити йому та всім іншим задоволення своїм спалахом гніву. Ще чого.

Я повільно сідаю на місце, намагаюся приборкати власні емоції. Грудна клітина повільно здіймається від важкого дихання.

- В будь-якому випадку, - твердо відповідаю я, - я не штовхав нікого в спину.

Скунс не змінився в обличчі, лише очі спалахнули люттю. Він нахиляється вперед, підпирає кулаками підборіддя, його лікті впираються у стільницю. Андерсон уважно вивчає мене сірими водянистими очима.

- Якби я хотів тебе вбити…

- Ти й хотів, - різко перебиваю я, - з'їсти.

- Ну досить, - хмурий голос Коперфільда змушує нас обох замовкнути. Флоід незадоволено озирається на сусіда, а я ловлю погляд втікача. І він не здається мені добрим. Я йому потрібен, і це - найбільша порука, на яку я можу розраховувати.

Їсти вже не хочеться, втім, каша з вареним ананасовим листям і раніше не викликала ніякісінького апетиту.

Я піднімаюся з лавки. Залпом випиваю вміст чашки, залишаю майже повну тарілку та забираюся геть. Коперфільд спостерігає за мною напрочуд уважно, але я не кажу йому ні слова. Мені потрібно відвідати Титана.

Відмінною рисою гіганта (окрім його росту) є сила, витривалість, богатирське здоров'я і, як не дивно, знання все про всіх з подальшим використанням на власну користь. Так що я логічно припускаю, що здоровило вкаже мені надійного техніка, до якого я зможу звернутися з нашийною проблемою. Крім того, сумніваюся, що в трьохметрового бідолахи відбою немає від гостей.

Я заходжу в сумно знайомий шпиталь. Запах медикаментів відразу ж заповнює ніздрі. Я заглядаю в першу не зачинену кімнату і натикаюся поглядом на п'ять матрасів з пораненими в'язнями, в їх числі я впізнаю Назара. Як би бідолаха не уникав зустрічі з крокозавром, та все ж втекти від його лап та зубів чоловікові не вдалося. Поряд з ним на підлозі сидить жінка і тримає його за перев'язану руку. Почувши скрип під моїми ногами, вона озирається і я бачу журбу в її вологих темних очах.

Пробурмотівши під носа вибачення, я обережно прикриваю двері, розвертаюся на п'ятах і ледве не тикаюся носом Аліні в підборіддя.

- Що ти тут робиш? - вона дивиться на мене чорними величезними очима, що здаються здивованими під вигином надбрівних дуг. В одній лапі вона тримає пляшку з ліками і шприц. Я відступаю в бік.

- Прийшов відвідати Титана, - відповідаю я, - він у котрій кімнаті?

Ящірка зітхає і моє сердце летить донизу. Я раптом думаю, а вже ж пройшло достатньо часу, щоб він помер. Від отрути, від укусів, нанесених крокозавром, від ран, отриманих в результаті вибуху. Я змінююся в обличчі і Аліанаана, помітивши це, поспіхом додає:

- Ні-ні, твій аріат ще живий. Але він має інфекцію. Після поранення.

Я насуплюю брови. Яка ще інфекція? Я озираюся довкола та, притулившись спиною до стіни, складую руки на грудях і неголосно кажу: