V

- Задушив би його власними руками, якби не клятий кодекс, що ми самі й вигадали, - Броуді залпом допиває вміст фляги й дістає з кишені самокрутку, - але не хочу, щоб за мною потім ганялися мої ж колишні колеги.

- Що таке зобов'язання? - ми стоїмо біля висотки, чекаючи на мисливців.

- Це коли один в'язень наймає іншого в якості виконавця на дуелі, чи для іншої брудної роботи. Я не знаю, чим цей виродок підкупив Шаблезубого, але вбивати кошлатого замість канібала я не збираюся, - Білл затягується, випускає у повітря кільце диму з трав’янистим запахом.

- Він же просто так не відчепиться?- я хитаю головою. Чотири місяці і я забув про покидька, про таких, як він, за своєю лабораторією. Це моя помилка.

- Ти знаєш, хто він? - хмикає друг, - Флоід Андерсон - Скунс. Він відмивав, приводив до ладу, а після з'їдав безхатьків, що їх простіше за все заманити, та навіть безпритульних дітей. Ні, такі як він просто так не відчепляться. Тобі дуже поталанило з Котлованою, інакше ураніум ти б добував під його шефством… Чому твій приятель Лотц не попередив тебе про повернення Скунса?

- Він мені не приятель, - відповідаю я, і Білл, допаливши, кидає самокрутку на землю й гасить, наступивши носком черевика. Коперфільд - це мій білет звідси і сусід Скунса та Шаблезубого по блоку.

Я помічаю мисливців, що, перемовляються між собою, наближаються до висотки. Побачивши Броуді та мене, вони  гукають нас і ми разом приєднуємося до групи з трьох чоловік. Ну, якщо точніше, то з двох чоловік і одного дрейдіанця - істоти з нижньою частиною тіла, як у парнокопитної тварини, але без хвосту і з трав'янистого кольору плямами на темно-сірій шкірі, а верхня частина не відрізнялася від людської, хіба що шия міцна, мускулиста та довша ніж зазвичай. Чорне густе волосся дрейдіанця зібране в пучок, в мочках загострених вух красуються масивні дерев'яні кільця. Він ростом приблизно два з половиною метри, за його спиною висить лук і сагайдак стріл.

- Хлопці, ви знаєте Чорного, - Білл плескає мене по плечу, звертаючись до мисливців, - він сьогодні піде з нами.

- Вирішив змінити рід занять? - дрейдіанець простягає мені руку, - я Кейсел.

- Скоріше надерти зад одному крокозябру, - я стискаю долоню й озираюся на інших. Капловухий африканець з абсолютно білими очима широко усміхається. Він має криві зуби, рідку, я б сказав, як у цапа, борідку, за його широченною спиною також кріпиться сагайдак, а на поясі висить гострий, вигнутий дугою ніж у шкіряному чохлі.

- Ти без черевиків, - він киває на мої ступні, - і трьох кроків по лісу не зробиш, перш ніж проткнеш собі чим-небудь п'яти…

- Це питання легко вирішити, Мартин, - з досадою морщиться Білл і представляє мені останньому в групі, - Назар. У нього завжди в голові каша з божевільних ідей.

Назар - невисокий, міцний, налисо поголений чолов'яга за сорок тільки всміхається. В кутках його губ з'являється сітка неглибоких зморшок.

- У вас знайдуться спільні інтереси, - киває Броуді, - а поки, Франко, зганяй до Стерв'ятника на кладовище, я розповім хлопцям що до чого та будемо виступати.

Як тільки я обмінюю дві пляшки настоянки на черевики, то повертаюся до мисливців і приятель перекидає мені заточку та коробку сірників. Ми прямуємо до лісу. Поки я ходив, Назар уже кудись зник, як пояснив Білл, переметнувся до іншої групи мисливців - таки справді, не у всіх достатньо хоробрості йти на крокозавра, і я не можу звинуватити мисливця в цьому. Врешті решт, можна принести користь полюючи й на іншого звіра.

Зараз Кейсел крокує попереду всіх, Мартин і Білл ідуть прямо за ним, с тих пір як вони ступили в хащі лісу, спілкуються лише жестами, а я було трохи відстав, і зараз наздоганяю мисливців; під моїми ногами підступно шурхотить трава, на відміну від безшумної ходи моїх супутників.

Мартин озирається на мене, на його обличчі я бачу докір та зневагу. Я знизую плечима і приєднуюся до команди, намагаючись рухатися якомога тихіше. Хоча я й не розумію, навіщо стільки перестороги. Я слідкую за жестами Білла, той дивиться на мене з підбадьорливої посмішкою.

“Хлопче, а ти зміг би створити порох?” - показує він, - “я пам’ятаю, ти зловити шахтерам з вибухівкою”.

“Так, але це різні речі”, - Я збентежено дивлюся на Білла, розуміючи, що сенс деяких жестів я не второпав. Я повинен був краще вчити в університеті додаткову дисципліну, - “до того ж, у мене не вистачить реактивів та матеріалів для створення чогось на кшталт…”

Білл здивовано дивиться на мене, а Мартин не стримує посмішки.

“Чогось на цибулю?”

“Чогось на подобі”, - я виправляюся, але приятель все одно недовірливо зиркає на мене, - “я не можу створити начиння для вогнепальної зброї. Але й навіщо це тобі? Навіть самий продажний наглядач ніколи в житті не переправить сюди стовбур, щоб ти міг наповнити його порохом.

“Ствол?”

“Так”.

“Я подумав, що це б дуже допомогло в полюванні, якби я знайшов спосіб… знайшов з чого можна стріляти”.

“І ти б поцілив з саморобної рушниці?Ти краще мене знаєш, як це небезпечно, до того ж, в тебе є гарний лук. І він не викличе цікавості ні у в’язнів, ні у наглядачів. Ти хочеш, щоб через один постріл тобі знесли голову?”