IV

- В нас народ простий, з розумними примочками не братається, - розповідає Білл, поки ми стоїмо в черзі за сніданком, - та й у звичайнісінькому полюванні хімічними штукенціями чи вогненебезпечними речами ніхто не користується. Є ризик знищити пів лісу, розлякати звірів, не вполювавши нічого, і немає нагальної потреби. Хоча, звичайно, від рушниці я б не відмовився, але це казочки. Ось що, якщо в тебе є свої ідеї, ти повинен будеш довести їх зручність та, головне, безпечність. Я дам тобі можливість, подивишся, як ми працюємо, і покажеш, на що спроможний ти.

Я слухаю друга неуважно, шукаючи очима Коперфільда. Кухар ляпнув мені в миску відвареної картоплі і тушкованого буряку, пролив чай повз кружку.

- ...І лише один шанс - швидкість. Ти мене слухаєш, Франк?

- Так, - я кліпаю очима й озираюся на приятеля. Свого со-втікача я так і не помітив.

Білл отримує порцію, розчаровано кривиться при погляді на буряк і прямує до нашого столу. Титан уже сидить тут, Шаблезубого й близько не має.

- Так-так, - споквола мовить Броуді, пильно оглядаючи приміщення; я втуплюю погляд у двері, - ви помітили, еге ж? Кошлатий друг ніколи не спізнюється, хіба що тільки…

- Скунс повернувся, - похмуро відповідаю я і саме в цю мить до їдальні заходять троє.

Він крокує статечною ходою, поряд з Коперфільдом та Шаблезубим. Мутним поглядом сірих очей окидає приміщення, проводить язиком по нижній губі, і підходить до кухаря на роздачу під рідкі аплодисменти місцевої публіки.

- Яка честь, - хрипко відзивається Скунс і усміхається, від чого його родима пляма на неголеній щоці потворно кривиться.

Кухар бадьоро плескає йому в миску те ж саме, що й іншим, прикрашає страву свіжим пучком петрушки, і вся трійця займає саме сусідній столик, змушуючи мене напружено спостерігати.

Флоід Андерсон, або, інакше кажучи, Скунс, розмовляє про щось з Шаблезубим, в своїй лінивій манері, я не прислухаюся, повністю заглиблений в очікування, як приречений в останню ніч, перед стратою на світанку. Я чекаю, поки Скунс підійде до нашого столу, не сумніваючись, що це трапиться.

Картопля ледве не застрягає у мене в горлі, коли я ловлю його погляд. Зір повний презирства, палкої злості, губи міцно стиснуті в тонку лінію, викривлену на подобі усмішки. Сильні руки, міцна хватка пальців, лише трьох на правій руці; Андерсон звично куйовдить попелясто-сірий чуб. Він відправляє в рота ложку з їжею і, повільно прожувавши, випльовує буряк на підлогу.

- Терпіти його не можу, - мерзотник гидливо морщиться, ворушить язиком, ніби виштовхуючи з рота їжу, і відверто повертається в мій бік.

Треба дещо врахувати.

Я знайомий з Флоідом Андерсоном ще з першого дня мого ув'язнення, хоча краще б ніколи не бачив цього божевільного покидька. Навіть не уявляю, скільки років цей монстр перебуває на Дарасборі, але дуже сподіваюся, що довго. Дуже довго, можливо, цілу вічність.

Чотири місяці тому я був наляканим хлопчиськом, який впав у відчай; як я міг змиритися з тим, що виживатиму на цьому острові довіку? Я не міг навіть повірити, що це сталося зі мною, нехай йому провалитися, як таке взагалі могло бути правдою?! Я не вірив у приреченість, але усвідомлення того, що все скінчено і вже ніколи не буде, як раніше, тисло з неймовірною важкістю.

Того дня, я його тепер називаю точкою невороття, я вперше прийшов до Міста. Голодний, мокрий, як руде кошеня, після вимушеного купання в океані - нову партію в'язнів, щоб ви розуміли, просто скидають з шатлу, котрий нависає в декількох метрах над водою. І нові мешканці тюрми добираються до суші уплав. Добре, якщо ти вмієш плавати: я з теплотою згадував злісного шкільного тренера, що постійно витягав мене з басейну за плавки і намагався втовкмачити в дурну голову, що тонути й триматися на плаву - зовсім протилежні речі.

Так от, замерзлий до кісток, зі шлунком, прилипнувшим до хребта, я забрів у висотку, де добрий кухар дав мені миску перевареного гарбуза. Досі пам'ятаю його смак: м'який, водянистий, нудотно-солодкий, гарбуз здався мені мало не божественною стравою, так що я ум'яв порцію за дві секунди і потягнувся за рушником, який висів на спинці стільця, коли з верхнього поверху в їдальню спустився Флоід Андерсон.

- Шеф, цю розвалюху полагодити неможливо, - звернувся він до кухаря, і тут його погляд зачепився за мене. Губи Скунса розтягнулися в задоволеній посмішці, - о, так у нас новачок! Ще й такий гарненький!

Я в той час витирав голову рушником і завмер, сторожко дивлячись на в'язня. Мені здалося, що Андерсон сильніше стиснув шматок труби, що тримав у руці, але я списав це на перелякану уяву. Чоловік облизав губи.

- Не бійся, хлопчино, я тебе не ображу, - він плавно умостився навпроти мене на стілець, - я Флоід, - він простягнув мені долоню з чорним осадом на шкірі в знак привітання, та я спромігся лише проковтнути комок у горлі.

- Франк, - прокашлявся, - Франк Чорний.

- Франк, - Скунс підпер щоку кулаком, - як грошова одиниця?

- Як Іван Франко, - повів я плечима.

- Ну, то це честь, - з шанобливою гримасою відповів чоловік, - а ти чув про мережу гриль-барів - Франк_спб? Вони дуже відомі в столиці ТСП.

- Ні, - я здригався та бігав очима. Я звернув увагу на кухара, той відверто вирячився на нас, його обличчя виражало співчуття.