***

- Абрикос, ну, скажи що-небудь? - Лев покрутився на п'ятах перед дзеркалом: чемно зачесаний, в моднявій шовковій сорочці кофейного кольору з недбало розстебнутим верхнім ґудзиком, штанях охристого відтінку з позолоченою бляхою на ремені, взутий в класичні туфлі оксфорди.

- Що-небудь, - апатично поглянув Франк на друга.

- Іди до біса, цапе безбородий, я хочу їй сподобатися! - Когут з досадою прицмокнув язиком і, відірвавшись від самозамилування, озирнувся на приятеля, - ключі.

Чорний перекинув йому ключі від аерокару та піднявся з дивану.

- До гуртожитку підкинеш? - хлопець запитально подивився на Лева.

Обидва знаходилися в ту мить у мажорному помешканні Когута - розкішному, просторому пентхаусі з величезною кількістю вікон і з басейном на даху. Тут золотий хлопчик зазвичай влаштовував вечірки, приймав гостей та дівчат і був далекий від батьківської опіки, доки на його картці не закінчувалися їх гроші.

- Пробач, приятелю, але мені зовсім в інший бік, - Лев хитнув головою, - викличи собі таксі, ну, або залишайся тут.

- Ще б пак, - пирхнув рудий, - щоб коли ви з Діаною повернетеся мені бути третім зайвим, та червоніти, як варений рак? Ну ні, я краще потусуюся у своїй кімнаті в компанії термітів та тарганів.

- Як завгодно, - всміхнувся Лев. Хлопці вийшли з пентхауса і Когут зачинив двері та викликав ліфт. Чотирнадцятий поверх як не як.

- Що там Карина? - запитав Франк після короткої мовчанки. Кабінка плавно везла їх донизу.

- Все ще упирається, - співбесідник зітхнув і знову провів долонею по волоссі, дивлячись на своє відображення в дзеркальній стіні. Чорний тільки очі закотив. Причепурюється, наче принцеска.

- І ти впевнений, що після цього запросити Діану на побачення - це гарна ідея?

- Чудова, мабуть, якщо вона погодилася.

Стулки ліфту роз'їхалися і парубки вийшли в хол, попрямували повз вахтера по холодній мармуровій підлозі і вийшли надвір. Жовте світло ліхтарів у цей прохолодний вечір здавалося особливо приємним та звабливим для Франка. Він би так і полетів на вогонь, як метелик, і зігрівся, але не мав крил.

- А бодай ти луснув, я вже запізнююся! Хлопче, бувай, а мені час летіти, - з цими словами Лев перемахнув через дверцята свого “корвету” в салон, натиснув педаль газу, й аерокар зірвався з місця і злетів під небеса.

- Гарного вечора! - наздогін побажав Франк та, після, переглянувши баланс на пластиковій картці, поплентався на зупинку трамвая.

Лев шугнув до ресторану “Золоте місто” і на мить загальмував біля входу, приводячи себе до ладу, а саме, знову пригладжуючи зачіску, що розпатлалася під час швидкого польоту, та комірець сорочки.

- Добрий вечір, - роботизована леді за стійкою адресувала йому сонячну посмішку та просканувала блакитним оком відвідувача, - ви бронювали столик, пане Когут?

- Так, я… моя дівчина ще не прийшла?

- Ні, пане, - білявка подивилася щось в своїй електронній книжечці у шкіряній обгортці, та підняла голову до гостя, - ходімо.

Вона провела його до столика, зняла бронь і, солодко посміхнувшись, подала меню. І саме в цю мить на порозі ресторану з'явилася Діана. Стукаючи червоними лакованими туфлями на високих підборах, які неможливо було не помітити, дівчина зайшла до залу й Лев негайно піднявся з місця. Погляд її лазурних очей зупинився на обличчі хлопця, вона посміхнулася і підійшла до столика. З кожним кроком спідниця її легкої сукні в червоно-зелену клітинку підстрибувала. До чорного шкіряного поясу на талії був прикріплений сріблястий брелок у формі ворона.

- Ну, - вона м'яко сіла напроти Когута і схилила набік голову, завдяки чому її кучері розсипалися по відкритій спині та плечах, - привіт, Леве, сьогодні не влаштовуємо змагання, чи як? - Діана білозубо всміхнулася.

- Якщо тільки ти цього не захочеш, - усміхнувся той, - що будеш замовляти?

- А що порадиш? - вона підперла кулачком підборіддя.

- Червоне сухе Брунелло ді Монтальчіно і лазанью.

- Мм, так ти поціновувач італійської кухні!

- Віддаю перевагу тільки найкращому, - подивився він дівчині в очі й ніжно накрив її руку, що лежала на столі, своєю долонею. Діана кокетливо посміхнулася, але обережно вивільнилася та зайнялася вивченням меню. Лев з прикрістю пригладив волосся, прокашлявся…

- Як твої справи?

- Голодна, як вовк. Я буду начиненого морського окуня і чилійське “Амплус” Шардоне, - озвучила дівчина і подивилася на Когута, - а ти що чекав почути?

- І це також, - всміхнувся він і, покликавши офіціанта, зробив замовлення, - а ще я думав дізнатися про тебе трохи більше, наприклад, для початку, як пройшов твій день.

- Тобі справді цікаво? - вона допитливо подалася вперед, - ну, я відвідала лекцію по дизайну з групою, потім ми всім натовпом пішли гуляти містом. Нас було семеро, не вистачало тільки трьох, в тому числі, до речі, твоєї старої знайомої - Карини…

- О, ти серйозно? - Лев відкинувся на спинку стільця і схрестив руки на грудях.