II

Під час роботи в лабораторії час минає швидко. Єдине, про що я шкодую, так це про відсутність музики, хоча б на старих вінілових платівках, чи на плеєрах епохи динозаврів. Але на Дарасборі це величезна рідкість. Дістати щось подібне коштує велетенських зусиль, зв'язків та солів із зовнішнього світу за послуги наглядачів, до того ж, як ви вірно пам’ятаєте з моєї розмови з Титаном, викликає додаткові запитання. Ніби ніхто із в’язнів на може навіть припустити, що я просто хочу слухати музику, без ніяких прихованих мотивів (та й що взагалі можна зробити з однієї вінілової платівки? Літаючу тарілку? Дискобол?). Починаючи з синглів Бітлз, Чака Беррі, з пісень гурту «Океан Ельзи», «Антитіла» чи «СКАЙ», до сучасних рок-н-рол імпровізацій. Я, як справжній поціновувач, люблю будь яку рок-музику: і ту, що не потребує зайвих слів та відноситься до реального часу, і нестаріючу класику, диски з записами якої зберігалися на полицях в батьківській спальні. Але іноді мені до болю шкода, що я народився хоча б не триста-чотириста років раніше, в голосну, квітучу земну епоху, де мої улюблені музичні гурти шалено запалювали на сценах під бурхливі крики та оплески глядачів.

Але я відволікся. Перш ніж вивчати капсули та кров жертв, я оглядаю себе та перевіряю наявність капсули під шкірою через пальпацію. Я сподіваюся віднайти сторонній предмет і видалити його, однак не відчуваю його на дотик. Мені незручно, але я не можу попрохати про допомогу, бо все ще відчуваю недовіру до Аліни чи Коперфільда. Однак, схоже, поміч і не знадобиться. В тілах худорлявого та Чиад капсула була схована достатньо глибоко за словами ящірки, тож не дивно, що виявити її мені не вдалося. І тепер в мене немає іншого варіанту,  як тільки дізнатися, що то за отрута.

Вивчаючи капсули та кров покійних, я приходжу до невтішних висновків. В крові хлопця є залишки речовини… Я вважаю, що це отрута рожевої кобри, але визначити напевно в умовах, в яких я працюю, дуже важко. Ця трутизна не має відомого антидоту, вона смертельно небезпечна, в деяких випадках викликає судоми, згущення крові та швидку смерть. По симптомам та більшості складників її легко спутати з дією отрути лардо бордео – небезпечної рослини Алієстри, використання якої в їжу, чи навіть звичайне потрапляння її соку на шкіру закінчується для жертви летально; якось мені довелося в цьому переконатися. І зараз саме від точного визначення токсину залежать мої подальші дослідження. Але для цього мені потрібен один реактив або чиста отрута рожевої кобри, а змія, на щастя для в’язнів і на жаль для мене, на Дарасборі не водиться. Чи можливо її просто ніхто не зустрічав, що малоймовірно.

Кров Чиад зовсім нагадує желе; скоріше за все, її вбила та ж отрута, що прикінчила й худого, але в більшій концентрації. Хоча час смерті після зняття нашийнику і симптоми у загиблих – відрізняються (це може пояснюватися особливостями організмів різних рас, наприклад, у кануранців кровообіг швидший), результат однаковий – згущення крові викликало закупорку судин - судячи з деяких симптомів, тромбоемболію легеневої артерії у дівчини і звичайнісінький інфаркт у її бойфренда.

- Залишилось виявити.., - бурмочу я, уважно дивлячись в мікроскоп почервонілими від напруги очима. Чому наглядачі просто не підсунули в капсули ціанід? Наскільки простішою була б моя робота!

Хоча, відверто кажучи, я не уявляю, як ідентифікація токсину нам допоможе. Отрута була введена до організму після зняття нашийнику; відсутність зашморгу активізувала капсулу за допомогою крихітного пристрою всередині неї. І тому зараз ми маємо два трупи, я знайшов причину їх смерті, але навіть якщо я відшукаю спосіб вирішення отруйної проблеми, залишається ще нашийник, який так само неможливо зняти, як ще сьогодні вранці. Я не горю бажанням експериментувати з позбавленням зашморгу за допомогою якогось крючка, особливо коли невдала спроба буде коштувати мені голови.

Ще деякий час я проводжу у відчайдушних спробах ідентифікувати отруту, злісно лаюся, проклинаючи відсутність у цій в’язниці не то що передового технічного обладнання, а навіть деяких необхідних реактивів. Як я можу працювати з тим, чого немає?! Ех, мені б зараз примочки із завестського інституту генетики та мутацій…

Але на жаль, я знаходжуся в забутому богами місці.

Котловина оснащена лабораторними столами, шафами, контрольно-вимірювальним, випробувальним, для збору та утилізації відходів обладнанням та аламбіком, об’ємом в тридцять літрів; вона добре освітлена масляними лампами, але цього всього недостатньо для кропіткої праці мене та моїх сучасників. Де демінералізатори, де вакуум-фільтр, де модернізована автоматична техніка, та що там, де звичайнісінький комп’ютер?! Тут навіть електроенергії немає…

А зараз уявіть алхімічну лабораторію середньовіччя. З усією її тіснотою, трубою для виведення газів, що виділяються в процесі роботи, алхімічною пічкою, баночками з корінцями і жаб'ячими лапками… Тільки замість лупи мікроскоп. Уявили, так? Тепер ви розумієте, з чим мені доводиться мати справу. Так що не дивуйтеся, якщо мої дії такі незграбні, повільні, іноді дурні та… марні.

Але я не звик кидати діло на півшляху, тому після обіду продовжую досліди. Раз я не можу переконатися, що речовина – отрута рожевої кобри, тоді подивимось, чи зможу я довести, що вона не є їдким соком лардо бордео. І цього разу мені пощастило: отрута з капсул не реагувала на рослинний індикатор, тобто речовина не належить до тієї, що… вбила мою сестру Лорі.

А отже, це не може бути нічим іншим, ніж отрутою рожевої кобри. Виключно. Ось тільки після цього мені залишається лише сподіватися, що Коперфільд в своїх планах не занадто покладається на мене і вигадає спосіб уникнути отруєння, адже я не маю уявлення, де брати антидот.