***

Франк стягнув з рук латексні рукавички та тяжко зітхнув.

- Ну, що там в тебе? – звернувся він до напарника.

- Також нічого, все марно, - з досадою відповів Лев і, поглянувши на годинник, в свою чергу зняв рукавички і відійшов від робочого столу, - пів восьмої. Ну ми й засиділися! Не дивно, що вже шлунок від голоду зводить.

- А в мене горлянка пересохла, - додав Франк і постукав нігтем по склянному боксу з мертвими лабораторними щурами. Знову невдача. Вони з Когутом вже другий тиждень працювали над створенням мутагену, але єдине, що поки їм вдалося, так це вивести шефа Чорного з рівноваги. І в цей час, як колеги хлопця були на шляху винайдення остаточного антидоту, Лев і Франк тільки натикалися на невидиму стіну в своїх наукових пошуках. Стільки разів сиворотка виправдовувала очікування: сподівана зміна структури та кольору розчину, його взаємодія з живим організмом…. Але на гризунів чекав один кінець – смерть.

- Що ми робимо не так? – задумливо промовив Франк, - можливо, справа зовсім не мутагені, а в фізіології тварин? Реакції показують позитивний результат, - він повісив на спинку стільця білий халат, витягнув з його кишені магнітний ключ від лабораторії, неуважно покрутив брелок на пальці.

- Показники реакцій можуть бути оманливими, - голос Лева пролунав глухо – хлопець знімав сорочку уніформи через верх. Залишившись в синій однотонній майці та джинсах, він недбало закинув форму в рюкзак і пригладив розпатлане волосся, - думаю, справа тут не в пацюках, і не в мутаціях.

- Тоді в чому ж? – Франк позіхнув. Обидва хлопці вийшли з лабораторії і Чорний зачинив двері, приклав до спеціального екрану магнітний ключ і ввів захисний код - 960109.

- Сполучна ланка, - впевнено сказав Когут, - щось, що може з’єднати в собі всі мутації, без шкоди для організму.

- Ти маєш на увазі людину? – Франк ледве не вдавився і неспокійно запустив пальці в розкуйовджене волосся, - та хто на це погодиться? Ти що взагалі пропонуєш? Вивісити оголошення типу: «Шукаю мутанта з надприродними здібностями, як у Морського Вельможі з «Надістот»? – він покачав головою й машинально поправив комір запраної до дірок блакитної сорочки.

- У кого? – співбесідник насупився.

- Та не може бути! Ти не дивився той фільм? Це ж наша стезя! «Надістоти», старий фільм, створений ще на Землі. Невже ти не бачив? Головний герой – Павло Мовчан на прізвисько Морський Вельможа, він міг змінювати свою зовнішність, перетворюватися на будь-яку істоту та надістоту, але це завжди відбувалося в солоній воді, вона слугувала провідником…

- Так, я розумію, - нетерпляче перебив Лев, - але це повна маячня, вода нам не допоможе, і той фільм – лише стара фантастика, що навіть не має права називатися науковою. Де ти взагалі його відкопав? Дивився на комп’ютері? Сучасні проекції прямо в мозок набагато зручніші.

- Я не заперечую, але ж, - Франк настирливо подивився на приятеля, - скажи, ти це маєш на увазі? Здатність до перетворення?

- Так, сполучна ланка. Боюсь без неї нічого не вийде. Ми вже все перепробували.

- Знаєш, у випадку з Морським Вельможею все закінчилося досить сумно…

- Та замовкни вже, Абрикос, - миролюбно ткнув хлопець Чорного в бік, - я ось що думаю. Якби ми мали частинки Морто, можливо, їх вивчення вирішило б проблему і нам не довелося б шукати мутанта-перевертня.

- Але це неможливо, - Франк покачав головою, - вибух стався настільки давно, що уламків не зібрати. І навіть якщо частинки Морто не перетворилися в пил, то ж напевно стали схожі на мільярди інших каменів – чорних обвуглених потвор. Гей, може це один із них? – Чорний пихнув носком черевика звичайнісінький кругляк посеред дороги. Парубки вже вийшли з інституту та прямували до автостоянки, - не хочеш перевірити цю каменюку?

- Ні, - з досадою зморщився мажор, - але, погодься, вчені триста років тому були справжніми бовдурами.

- І можу побитися об заклад, ще через п’ятсот років теж саме скажуть про нас, - хмикнув Франк.

- Гаразд, проїхали, - зітхнув Когут, - завтра я спробую вмовити батька зібрати раду з членами спілки по боротьбі з мутаціями. Упевнений, мені вдасться дізнатися в них про ланку, якої нам так бракує.

- Думаєш, вони так тобі і скажуть? – скептично запитав Чорний.

- Дивлячись як просити, - Лев усміхнувся, поплескав друга по плечу і додав, - але це завтра, а сьогодні, - він демонстративно натиснув кнопку на брелоку з ключами і червоний «шевроле корвет» електричний скат на повітряній подушці, блискучий в світлі вуличних ліхтарів, привітно змигнув фарами, - покатаємось з вітерцем!

- О ні, - суперечливо словам, з широкою посмішкою сказав Франк, - ти знущаєшся? Я ненавиджу твій аеромобіль.

- Чому? –Лев здивовано здійняв брови, сідаючи за кермо, - знаєш, коли ти минулого разу був на сидінні водія, то не скаржився!

- Як ти взагалі міг дозволити мені керувати аеромобілем?! У мене немає прав і я був п’яний! А якби я розбив твій «корвет» чи навіть гірше?! – обурився Чорний, але вагався недовго, сів поруч з приятелем на переднє сидіння, ніжно провів долонею по приладовій панелі, - ех, можливо в наступному житті…

- Живи зараз! – вигукнув Лев і, натиснув на кнопку, після чого дах автомобіля прибрався геть. Із виском шин по асфальту, «шевроле корвет» розігнався, піднявся в повітря та на великій швидкості полетів уперед під гучну музику з динаміку машини.