***

Франк перебував у Завесті вже п’ятий день. Робота в інституті була не складною, достатньо химерною, надавала масу можливостей, політ наукових ідей та присутність вільного часу. Крім досліджень в лабораторії, хлопець навчався, відвідував багаточисленні лекції та відразу ж використовував нові знання на практиці.

Так і сьогодні, після теоретичної хімії пана Ерншо, Франк подався в лабораторію. Це був стрункий хлопець під метр дев’яносто: світла, навіть бліда шкіра, густе волосся бурштинового відтінку перебувало в безладі, ясний погляд блакитних очей з-під брів, гострі вилиці, правильний ніс і гладенько вибрите підборіддя. Губи парубка ледь розтягнулися в задумливій посмішці. Він мислив про щось своє, накинув білий халат поверх зім’ятої сірої сорочки та потертих джинсів, натягнув латексні рукавички, маску, пенсне з зеленим відливом на перенісся і закрокував до свого робочого місця, але раптом пригальмував, здивовано кліпаючи очима. Біля його столу, де на нього чекав його власний незакінчений проект, спиною до Франка стояв незнайомець в такій самісінькій уніформі лаборанта. Він насвистував собі під ніс нехитру мелодію та обережно переливав синю рідину в пробірку до прозорої.

- Гей, ти хто, і що тут робиш? – з підозрою покликав Чорний хлопця і поглянув на колби, - а бодай би ти скис, це що, синій дивоксин? Ти хоч уявляєш, з чим маєш справу?!

Незнайомець завмер, його свист обірвався.  Він мовчки поставив пробірки на підставку, стягнув рукавиці, опустив стерильну маску на підборіддя, поправив свої масивні спец-окуляри з багаторазовим збільшенням, через які його очі здавалися неймовірно великими й темними та подивився на Франка. Протягнув йому руку для вітання.

- Лев Когут. Я тут працюю, це мій стіл, моя лабораторія, та і взагалі мій інститут.

- Що ти маєш на увазі? – збентежено насупився парубок і, поглянувши на долоню співбесідника, демонстративно схрестив руки на грудях, - це моє робоче місце ось уже майже тиждень, так що іди до біса. Якщо ти новачок…

- Та я тут майже все життя провів! Не будь таким занудою, - нетерпляче відповів Лев, - мій батько – власник ЗІВГМ.

Як виявилося, так, цей високий худорлявий хлопчина років двадцяти з хвостиком, з постійно зачесаним назад коротким каштановим волоссям, завзятою усмішкою та незвичайно пронизливим поглядом карих очей, виявився заможним чиряком Завести. Але крім захоплень дівчатами, спортивними автомобілями, яхтами, казино та нічними клубами, він мав одну особливість: пристрасть до хімії. Парубок ще з десяти років пропадав у батьківському інституті, і лише це не дозволило Когуту старшому закрити ЗІВГМ, навіть навпаки, спонукало Когута старшого відкрити новий філіал - центр прикладних наук при закладі. Якби ж не постійні витівки Лева, його лінь, безвідповідальність та легковажність, як у розбалуваного хлопчиська, він міг би стати видатним вченим навіть у свій досить юний вік.

Але незважаючи на це все, Франк поступатися не збирався. І, чесно кажучи, зовсім не повірив словам Лева. Чи мало хто тут вештається,  деякі матеріали дуже високо цінилися на чорному ринку, особливо триклятий синій дивоксин, тож цей хлопчисько, без будь-якого пропуску на шиї - у Франка був такий, висів на синій стрічці - міг бути ким-завгодно.

- Ах, ось як! Я відразу зрозумів, що ти шнурок, але не знав, на чиїх черевиках, - недбало кинув він, уважно оглядаючи свого опонента, чим викликав веселу усмішку на обличчі спонсорського синка.

- Так що, - з напускною дружелюбністю продовжив Чорний, - передавай привіт татусеві, хлопче, а собі пошукай інше місце для експериментів. Я впевнений, якщо найближчим часом ти не отримаєш від моїх колег фінгал під оком, то, можливо Рита поступиться тобі своїм столом. Або краще вимітайся, поки я не викликав охорону.

- Охорону? Невже ти серйозно вважаєш, що я злодій? Не впізнаєш мене? - брови Когута здивовано поповзли вверх.

- Я нещодавно в інституті.

- Я бачу. Тут навіть немає таблички з твоїм ім'ям, очевидно ти дуже  вагома персона, - насмішкувато додав Лев, - Як тебе хоч звати?

- Франк Чорний. Знаєш, мені все одно на цю кляту табличку, якщо її ще не спромоглися змайструвати. Тут моя праця, тому повторюю востаннє - воруши ластами звідси, - рудий роздратовано махнув рукою в бік співбесідника. Не вистачало ще, щоб через якогось самопроголошеного багатія-ворюжки на нього повісили недостачу.

Лев неквапно наблизився, похлопав Франка по плечу і з хитрою посмішкою зауважив:

- Ти глибоко помилився, хлопче, краще частіше читай місцеві новини.

- Обов'язково у вільний час, не коронований принце, - хмикнув хлопець, сторожко дивлячись на співбесідника. Він починав сумніватися і гадав, чи не краще було б перевірити, хто цей хлопець, перш ніж так поводитися. Але Франк дуже не любив, коли хтось чіпав його речі.

- Ти не можеш так говорити зі мною, - розвеселився Лев, - я можу з легкістю тебе позбутися.

- Дуже сподіваюся на подібну честь, - повів бровою Франк.

Примружившись, Лев затримав долоню на плечі хіміка.

Зранку Франк прокинувся з різким вдихом, розліпив повіки, відчуваючи, як його нудить, як тріщить голова, а світ ніби вирішив побавитися на гойдалці. Він приклав долоню до лоба і тяжко застогнав. Жахливе похмілля, наче б то він випив не менше п’ятилітрового баку чистого спирту, мозок плавиться, а зіниці забиті піском… Що вчора відбулося? Франк намагався згадати, але від напруги все навколо заколихалося сильніше, як на хвилях під час сильного шторму, так що бідолаха зрівнявся кольором з лабораторним халатом, після позеленів і, аби втриматись від численних фонтанів, сконцентрував погляд на стелі. Дивно, вона здавалася ближче, ніж зазвичай. Набагато ближче. Та що там, в спробі сісти, Франк стукнувся об стелю маківкою! Він вилаявся, скривився від різкого болю в і без того ниючій голові, але здивування виявилося сильнішим за похмілля, так що хлопець зогледівся, кліпаючи та намагаючись сфокусуватися.