“Рідний дім і слава?”

Ми вийшли з порталу та пішли у дім Рози. По дорозі я згадувала як все виглядало, уявляла це, і створювала те, що порушили. Хворих людей, я лікувала, якщо навіть і не знала як вони виглядали колись. Ті хто вже помер і лежить під якоюсь руїною, я уявляла як ця людина вільно, без наручників смерті біжить по полю. Ті хто втратив щось дуже дороге, повернула назад... Життя стало краще ніж було. Коли прийшла до Роззі і її сім‘ї, ми обняли кожного, узяли таксі та поїхало до аеропорту. Тато знову міг ходити, бо його я теж по лікувала як змогла, та й мамині опіки зникли. Мамина дитинка ще у животі, і це добре зо вона ціла. 
     Коли приїхали, все виглядало як я і запам‘ятала. Тоді у голові була одна думка: добре що я так добре усе запам‘ятала! 
     Ми прилетіли. Я ступила на поріг рідного дому, підлога почала скрипіти, за стіною я побачила Оленку і Оксану... Вони бідбигли до мене і почали вже не питати, як мої справи де я була як у Парижі, гарно чи ні. Вони ніжно сміялися...
– Господи! Крикнула Оксана. – Пробач якщо я робила щось не так, але дякую що урятувала нас...  А маленька Оленка встала переді мною, і урочисто дала щось. Там було написано: С днем народження! 
–У мене день народження?! 
– Так Іванко, але ми не хочемо сьогодні його святкув... Почала мама, але я їй не дала доказати і відповіла 
– Доброе мамо, я хочу сьогодні побути з сім’єю! 
     На інший день мене показували по новинам, воличних завісах, у різних мереживах.
Коди оком не подивись, там зразу я! Одним реченням: я була прославлена на увесь світ... Я дуже горджусь собою! Люблю коли мене хвалять!
                         “Кінець”

Вірте себе і світ повірить у вас. Вихід є завжди, треба лише захотіти)