“Це що, я світ врятувала?”

Тільки одне було на моїй думці, піти у портал. Іншого вихідна не було. Назад до батьків я не змогла дійти, бо вони кудись зникли, але ж був інший варіант — могла урятувати світ. Позаду все д завалило. По моїй щоці потекла сльоза. Подивившись у двері я побачила Розу, Анастасію, Віталика. Ціла сім‘я прийшла підтримувати мене у порятунку світа. Анастасія плакала тому що дуже хвилювалася.
     Я підійшла до порталу. Спробувала зайти туди. Він сяяв і як нібито доторкнутися до нього хоч би мізинчиком, відразу повинно вдарити струмом. Іншого варіанту у мене не було, ні де такої двері більш я не бачила. Навколо лише темрява. Думки зашкалювали своёю несправедливіст‘ю. Начебто це мої думки штовхають мене в портал, але все таки він же може вдарити мене струмом!
     Я зважилась, адже не бачила більше іншого вибору. В голові було одне — я повинна врятувати світ, а головне батьків!
     Я доторкнулася до порталу, та з зіткнення до порталу я відчула досить не приємне відчуття, почала боліти голова. Чим то схоже на укол голкою. Далі як затерпло тіло. Я не могла поворушитися. Як на зло пити хотілося дуже сильно. В очах сіріло. Я думала що це будуть мої останні хвилини. Потім я взагалі втратила свідомість. Полежала так хвилин п’ять, а потім знову до себе прийшла... Я бачила тільки темряву. Думала що це все. Єльфева башня зруйнувалася, люди загинули, висотки порушилися. Крізь сльози на моїх очах, я побачила тінь, чи то дух, чи то Роза, я не знала. Але через одну секунду, я побачила ще одну людину. Матуся? Чи татко рідненький? Я не можу зрозуміти. Ці два силуети підійшли до мене і допомогли мені встати. Я побачила їх, своїх батьків!
– Тато, мам..! Я не встигла доказати, та вони мене без ніяких слів обняли. Мамина сльоза впала на сиру землю. Я чула як у них б‘ються серця. Я почала плакати від того, що побачила їх.
– Тихо Іванко, тихо... Повторювала мама з татом.
     Їх одяг був подряпаний. У мами були опіки на руках. Із татової ноги текла кров. Напевно не мальньку рану він отримав... Я дуже не хотіла на це дивитися і знову міцно обняла їх. Але виникло у мене питання таке:
– Я у...урятувала світ?
– Так Іванко. Ми бачили як горіло небо. Ми бачили як океани майже не виливаються за край! Але тепер стоїть спокій. Ти зробила це. Хоч майже увесь світ зруйнований, але своїми думками ти зможеш усе. Сказала крізь сльози мама
– Іванко... Почав тато –Запам‘ятай назавжди: мрією ти не руйнуєш чиїсь життя, а бадуеш, і не тільки своё майбутне...