“Дух Тараса Шевченка”

На ранок Іванка поїла, та вийшла на балкон. Іванка живе на другому поверсі, через це у неї є свій балкон. Вона виходить туди майже кожний ранок з ароматним какао. Коли вона зробила все що треба, пішла чистити зуби. Потім пішла на кухню до Роззі. 
– Доброго ранку! Кажу – А де Віталик і Анастасія? 
– Доброго! Віповідає – А вони на роботу поїхали. 
– Зрозуміло, ну добре, а твої подруги сьогодні приїдуть? Знову я звертаюся до неї
– Так, хотіли визвати духа Тараса Шевченка. А що? Хотіла з нами? 
У мене від цих слів мурахи по тілу по повзли. 
– Д...духа? А мені страшно не буде? Просто я боюсь таке робити.
– Іванко, не хвилюйся! Каже вона мені — він добрий! 
Я кивнула. Через хвилину в будинку почулось гучне стукання. Я сиділа на другому поверсі, і через п'ять секунд я почула голоса, тільки це була не Роза, і не мої хрещені. 
– Мабуть це подруги її прийшли. Подумала я
Насправді, це були вони! Я швидесенько побігла у низ щоб побачити подруг, аж сходи тріщали. Дуже цікаво чому вони українського письменника будуть визивати, якщо ми у францї? Та й подруги теж українською мовою розмовляють. 
– Роза, а чому всі твої подруги навить Нонні розмовляють по вносьарій для низ мові? 
– Іванко! Відповідає мені — Вони летіли з нами у літаку, це моя сусідка Діна. 
Роза узяла мою руку та протягнула до Діни.
– Привіт, мене звуть Діна! А тебе як? 
– Привіт Діна, мене звуть Івана. Приємно привітатися!     У відповідь Діна мені посміхнулась, хоч я і соромилась, але вона цього не помітила. Ну і добре. 
– Іванко, а це Лайна! Вона вже хотіла знову протягнути мою руку але я сама здогадалася що потрібно робити і протягнула руку до Лайни. 
– Привіт Лайна! Мене звати Іванка! Сказала вже більш впевненіше. 
– Привіт, мене звуть Лайна. Приємно привітатися.. 
Мовчяння. Тут Роззі пропонує своїм гостям пройти на кухню. Ми попили чай, а потім пішли у кімнату Роззі. 
Вона почала ставити свічі на тарілки, а Нонні їх запалювала, я на це дивилася. Потім Лайна і Діна пішла на кухню, а коли повернулися, у руках Лайни було блюдце.
Діна підійшла до Роззі і щось сказала, я прислухалась і почула ось це.
– Роззі, а Іванка не злякається? 
– Да ні.. у відповідь чую.
Справа в тому що Роззі ще в Україні купили книгу про гадання, там було як визвати духів, ось вона і прочитала.
Ми сіли біля блюдця, Лайна Діна Нонні і Роза почали читати щось з книги. Роза штовхнула мене у плече і показала на текст, я теж почала читати. 
– Великий дух письменника Тараса Шевченка! Прийди до нас, якщо ти тут!  Гроза про блещить при твоєму приході! Прийди вже до нас, прийди вже до нас! Усі хором. На вулиці почався сильний вітер, потім дощ і гроза.
– Вийшло.. прошепотіла Лайна 
Я навить не злякалась,  поки блюдце не почало пересуватися по листку. Там було написано «так» і «ні». Роза схаменулася та запитала 
– Тарасо Шевченко, ти тут? 
Блюдце легесенько, майже у повітрі пішло на слово так. 
– Ого, дивовижно і страшно у той же час. Подумала я. 
Прогриміло на вулиці у всю! 
– Ууу, я тут! Почулося з під плюдця, але на стільки таємничим голосом. Коли я подивилась на Нонні, по її рукам пішли мурахи. Я підсіла до неї ближче і обняла її. Мені самою страшно було! 
– Які у вас питання до мене? Дізнатися майбутнє, чи свою любов? Я знаю усе! Знову полинулось с під плюдця. 
– Великий Тарас Шевченко, ми хотіли дізнатися у тебе нашу любов! Які хлопці люблять нас? Відповіла Розі. 
– Ууу, це складне діло... Але я бачу щось у твоєму майбутньому Роззі! 
– Але звідки ви знаєте моє ім‘я?! 
– Я все знаю 
– Так, я бачу що Роззі одружиться з...
Голос замовчав, у двері зайшла Кіра яка запізнилася на зустріч. 
– Оце так, він знав що вона прийде. Сказала я
– Тарасо, виходь, це до нас прийшли. 
– Ууу, я знову тут! Так ось Роза, тебе жде на порозі Роман Васілівський, квіти у роках тримає. Іди ж вже до нього, він чекає тебе. А ти Ноннечко, тебе Даниїл Дінорський чекає біля магазину, ти там на ранок купуєш кофе найсмачніше, хоче подарувати тобі ключ від машини своєї, будеш потім ходити за руку з ним! Ой, ой ой! Лайна, а в тебе староста класу чекає, він скоро прийде до дому твого. Діно, послухай-ка мене.
До тебе у ночі хтось у вікно постукає, а ти не відкривай вікно, вийди на вулицю, та й побачиш свою любов. Кіра-Кіра, а тебе з паралельного класу чекає хлопець, весь в чорному. Він самий останній в клас приходить. 
– Дякую Тарас Шевченко, ми пійдемо шукати хлопців своїх! Та ти не іди, почекай, ми ще прийдемо до тебе. Сказала Роззі.
Весь цей час, я слухала їх і духа прославленого. Всі дівчата пішли своїх кавалерів шукати, а я підсіла до блюдця та питаю. 
– Дух Тараса Шевченко, відгукайся, це я Іванка. Хочу своє майбутне дізнатись, що трапиться зі мною? 
– Маля Іванко, я не можу таке сказати, твоє майбутне дуже велике! Я спробую, але ти почекай до завтра, так само викличеш мене, я прийду. Подумаю та й дам тобі підсказку.  
– Дякую велике, до зустрічі. 
Блюдце за кружляло, та так, що майже не зробило дірку у підлозі. 
– Кхе-кхе-кхе! Ну й пилу так багато, аж закашлятись! 
Я пішла у своє ліжко щоб зоспокоїти своє серце, так швидко воно билося. Ой, а як своє око хотілось заспокоїти, ох як воно смикалося. Вже сутінки найшли. Спати хотілось. Так я і заснула.