"Париж"

– Ура, нарешті. З якоюсь мірзеньстью сказала Роззі. 
– Дорога моя, чого ти засмучуєш себе? Що вже сталося? Лагідно запитала Анастасія
– Подивіться на неї! Тільки вийшов з літаку, а вона вже влаштувала свое ниття. Зовсім не ніжно сказав її тато. А я у той час відійшла щоб не лісти у чуже діло. Я дивилась на гарний світанок, теплим світлом, жовто-гарячого кольору він висвітлював майже увесь Париж. Нещодавно в цьої столиці Франції був дощ, уся волога піднялася вгору. Біля аеропорту був міні газон, прямо над ним і постелився туман. Ось просто уявіть, ви в білій сукні йдете по полю, де ніжний і загадковий туман відблискуе проміння сонця, і ви йдете, прискорюєтеся і починаєте бігти легким бігом. Позаду вас  як нібито мчить магія. І ось все це виявляла я, тільки на бігла, просто стояла і дихала свіжим повітрям. Туман був дуже гарним! Це так романтично. 
– Треба вставати частіше о шостій годині ранку, на світанок виходити на свій маленький балкон.  Сказала я сама собі. 
З аеропорту виїзжали таксі і автобуси, у нас з собою було достатньо грошей щоб узяти таксі. Ми підійшли до автомобіля, у ньому сидів чоловік. Він був трішки лисий, брови з‘еднувались, посмішка блищала—мабуть того-що в нього один золотий зуб. Як у піратів у мультфільмах. Ми сіли у таксі. Сидячі там я не розуміла, чи це сон, чи реальність. Я вирішила вщепнути себе, щоб зрозуміти що я дійсно у Парижі. 
– Ай, боляче!