Частина 29

- Як здогадався? – Запитав чоловік з обличчям Брайса.

- Перстень, – відповів я, не прибираючи ствол від його скроні.

Чоловік невдоволено цокнув язиком, а печатка перемістилася з правої руки на ліву.

- На дрібниці проколовся. Ніяк не звикну, що він тепер голова. Спокійно Дункан, це я.

Ілюзія розвіялася, і я побачив профіль Брайана МакЛілі, але пістолет так і не прибрав.

- Ілюзії Брайана мене не обдурили, а тут майстер-вампір у дурнях залишився.

- Брайсові дякую сказати треба. Він як дізнався, що ти роздивився мене в поїзді, ось яку штуку видав. – МакЛілі послабив краватку і розстебнув сорочку, щоб показати частину золотого кольє з перлами та лазуритами у формі крапель. – робить ілюзії непроникними.

– А бойові фокуси?

- До рук придивись, – радив Маклілі. На кожному пальці, навіть великому, у нього були перстні з великим каменями. Брайан вивернув праву руку долонею вгору і продемонстрував три тонкі жезли в рукаві.

- Тебе прямо як на війну екіпірували.

- Ну, власне так і було. У телеграмі говорилося – ти вампіра гахнув. Вдома тільки Ферони та Бейлі, Брайс із проектами зашивається, от мене й екіпірували. Я, до речі, знаю.

- Знаєш що? – не забути про телеграму спитати.

- Про все. Починаючи з «останньої варти». Брайс вирішив, мені потрібно знати, з чим я справу матиму, щоб орієнтуватися де тебе шукати, якщо знову змиєшся. Це він тебе на складі прикінчити намагався?

- Я теж хотів би дізнатися, – обізвався Сансет. – З чим ми, біс вас роздери, маємо справу!

МакЛілі весело підморгнув таким характерним для нього рухом, що я нарешті перестав сумніватися і прибрав пістолет.

- Вранці будемо в Авоку, – відповів чаклун детективу. – Зможете особисто розпитати графа.

- В Авоку?! – хором перепитали ми.

- У мене наказ доставити тебе додому, – уточнив Брайан. – Ти знаєш, яким Брайс був злим після телеграми?

- Та що це за телеграма? Свою я лише зранку послав.

- Від лорда Флауера. Він писав, що ти погано впливаєш на його сестру, починаєш сварки з вампірами та місцевою аристократією.

- Там не зовсім так було.

- Мені треба до відділку – перебив нас Сансет.

- Можу зупинити де скажете.

- І Дункану, він свідок, якщо не підозрюваний.

- Я вам життя врятував, – нагадав МакЛілі, – не нахабнійте, містер поліцейський.

- Стій, Брайан. Я маю вихід, що влаштує всіх. Ти трохи відстав від подій. Я викликав наших у Фарнелл, вранці вони будуть у місті, і їм потрібна буде інформація.

- Нічого не знаю! Я все місто облазив, поки тебе знайшов. У Флауера був, сусідів розпитував, до шаленого чарівника зайти намагався, то він мене мало не спалив до чортової матері! Якби не кров, то і не знайшов би. Та й те, що заклинання збоїло, тільки район показав. А що там? Перестрілка! Я навіть машину поцупив, щоб тебе наздогнати. Тричі з поля зору втрачав.

- Звідки в тебе моя кров?

– Брайс видав.

- Гаразд, про це я вже з дядьком поговорю. Ти божевільного чарівника згадував. Гаррі Сміт?

- Припустимо.

– Пропоную у нього переночувати. Мене він пустить.

- У мене наказ…

- Подзвони, – сказав я. – Поки з міста не виїхали, подзвони.

- Копійок знадобиться багато, – відповів Брайан, але пораду прийняв, зупинилася біля непримітної комісійки, а що ще могло працювати в такий пізній час. – У тебе із зіллями що?

- Туго, – поскаржився я.

- Тримай, – він сунув мені свою сумку. – Половина твоя. І містера поліцейського підлатай. Я лічилок з запасом взяв.

- Мені теж зателефонувати треба, – сказав Сансет.

- Містер…

- Потрібно хлопців зорієнтувати. Самі вони пожежу у доках із Валентайном не зв'яжуть.

- Джоне, – попросив я. – Ви визначтесь, за Валентайном ганяєтесь чи мене стережете?

- А поки визначаєтесь, з машини не виходьте, – додав Брайан.

Окрім зілля ми ще й саквояж розпатрали, розібравши зброю з амулетами. На долю Сансета припали речі мертвого вампіра і незрозуміло чий револьвер. Добре, що Саймон на чужі речі не покусився. Втім, своїх він також не залишив.

Дзвінок з комісійки обійшовся МакЛілі в десятку, але воно було того варте. Брайан повернувся у роздумах.

- Ти мав рацію, кавалерія поспішає на допомогу.

- Чому тоді ти не радий?

- Тому, що Брайс особисто очолив операцію з витягування твоєї дупи з тієї дупи, в яку ти її засунув. І мені потрібно самому ухвалити рішення, від якого, можливо, залежатимуть чужі життя.

- Так я ж…

- Заткнись, Дункан, не спокушай. Момент відповідальний, треба обміркувати.

МакЛілі, відстукав короткий дріб на кермі.

- Я вийду тут, – сказав Сансет, після чого звернувся до мене. – Твій титул клану ж належить? Барону Локсліну сховатися буде нелегко.

- Я й не збирався. Але буду вдячний, якщо арештовувати мене прийдуть після того, як я з дядьком переговорю. А то на ваш захист сподіватися… легше одразу в труну.

- О, не хвилюйся, наступного разу за тобою особливий загін надішлють. Грошей позичите? – попросив Сансет. – Без значка, та ще й у крові… Трудно вмовити господаря надати мені телефон.

Маклілі не опираючись виділив детективу ще одну десятку і прийняв рішення.

- Залишаємось.

Хвилин за двадцять ми були біля воріт Ковадла. Я провів Брайана між печатями до Гаррі, що зустрічав нас на ґанку. Він уважно вивчив криваву рвань на моїх грудях, але від єхидного коментаря утримався.

- Кастета, де загубив?

- У копів лишився.

- Живий хоч?

Мене кольнуло почуття провини.

- Не знаю… Там таке звалище було…

- Це той, що у машині з тобою сидів? – втрутився Брайан. – Не хвилюйся, не зачепили його кровососи.

- А ви, юначе?

- Брайан МакЛілі, сер.

- Впевнений? – запитав Гаррі. – Не можу його роздивитись.

МакЛілі продемонстрував намисто під сорочкою. Гаррі подумав і кивнув, спитавши тільки.