Частина 24

- Терпіти не можу нахаб, - сказав Ноа.

- Їх ніхто не любить, - відповів я. – Особливо інші нахаби.

- Хлопче, ти нариваєшся?

- Підтримую бесіду. Чаю все рівно не запропонують.

- Я дивлюсь, Лукас так і не подав тобі урок.

- Та хіба ж то урок був? От в двадцять сьомому був урок, пам’ятаєте?

Валентайн не зразу зрозумів про що я, а коли дійшло, очі почали наливатись кров’ю. В двадцять сьомому кровососи убили моїх батьків, і дід влаштував свій вояж помсти. По всій країні гнізда горіли, князі зникали. Для Бремшира той час пройшов спокійно, а от кровосмокчуще суспільство країни трусонуло знатно, не один переділ влади стався.

Смерть батьків завжди була для мене болючою темою, я погано пам’ятаю той чорний час і ніколи не намагався згадати. А от Валентайн повинен той період пам’ятати. Хоча не факт, що дід в Фарнеллі бував. Він більше по півдні пройшовся.

- Пам’ятаю, - кивнув Валентайн. – Пам’ятаю Грегора Кінкейда. Сильний чаклун… був…, видатний лідер. Нинішній глава явно не дотягує.

Я розсміявся. Дядько Брайс таких піжонів в труни пачками вкладав. Валентайн з ним зустріч точно не переживе.

- Йому всього лишень потрібна можливість себе проявити, - натякнув я.

Ноа миттєво опинився поруч, Кейт полетіла на стіну, а рука кровососа зіткнулась з «цегляним» щитом. Чогось подібного я чекав, та всидіти на місці не зумів і рефлекторно відсахнувся в сторону. Дарма, все рівно опинився «в обіймах» Валентайна. Мене грубо схопили за горло і підняли в повітря на витягнутій руці.

- Не тобі, шмаркач, мені погрожувати!

Для відповіді довелось схопитись за передпліччя вампіра і підтягнутись. Позбутись безжалісної хватки я не зумів би при всьому бажанні. Та навіть так, страх був відсутній. Після того жеста все стало зрозуміло. Валентайн хотів поставити мене на коліна не торкаючись. І могутність показав би і шкоди не наніс, будь-які претензії мимо, нічого пред’явити. Ідеальний план і такий облом. Ось він і прикидається, що психанув. Прикидається, тому, що неврівноваженим придуркам не дають права заснувати гніздо. Це гра, щоб все ж таки продемонструвати могутність і налякати. Напевно не варто провокувати його далі, та й здати назад я не можу.

- Погрози для слабаків, - прохрипів я.

- З твоєї позиції ці слова звучать смішно. – Валентайн жбурнув і мене на стіну. Кам’яна шкіра із запонок дещо пом’якшила удар, але мізки калатнуло, та й ребрам дісталось. Я не одразу справився з плаваючою перед очима картинкою, та й на ноги піднятись не зміг. А поки намагався, Валентайн говорив. – Нікчемний хлопчина з роздутим его. Слабак, що прикривається ріднею. Тягар для сім’ї і клана. Навіщо тільки Лукас з тобою носиться?

Кейт допомогла мені піднятись.

- Може з тих же причин, що й ти з Саймоном?

Ноа не відповів, замість цього звернувся до своїх бойовиків.

- Проведіть гостей і викиньте сміття, - сказав він. Його бійці підхопили зв’язаних дівчат за ноги і потягнули на вихід. – Самі підете чи теж викинути? – запитав він нас.

Кейт вчепилась в моє плече хваткою бульдога.

- Уже йдемо, - сказала вона.

Шкода, я би ще роззирнувся, та хто ж мені дозволить.

- Тоді слідуйте за джентльменами, - наказав Валентайн і гордо повернувся до вікна.

Ось він, шанс! Я запустив руку під піджак до кинджала. Всього один дотик і всі мої очікування підтвердились, палець обпекло гнівом. Ноа круто розвернувся, ніби відчув, та в той же час Кейт смикнула мене в сторону дверей, довелось рефлекторно махнути рукою, щоб не втратити рівноваги. Контакт з кинджалом був розірваний і тепер вже Валентайн дивився мені в спину.

- Всього доброго, містер, - побажав я не обертаючись. – Давно не зустрічав настільки гостинних хазяїв.

Кейт боляче смикнула мене за плече. Так і вивихнути можна!

Вивели нас не з центрального входу, а з бокових дверей, як раз до сміттєвих баків, в які і кинули зв’язаних кровососок. Повертаючись, смоктуни Валентайна нахабно скалились, а Кейт продовжувала ховати очі за окулярами, але зжаті кулаки її видавали. Коли «хлопчики» закрили за собою двері, Кейт розжала кулаки і на долонях стали помітні глибокі рани від кігтів. У людини вони б кровоточили, а вампірша просто розімнула пальці і пішла визволяти сестер. Обережно, щоб не замаститись, вона підчепила першу і ривком витягнула на асфальт, потім другу. Після цього Кейт дістала із бака пусту пляшку з-під віскі і розбила її об метал, а скляною розою, що від неї залишилась, почала різати пути.

Я потягнувся до кинджалу і завмер. Занадто дивно повів себе Валентайн, коли я торкнувся до нього минулого разу. Раптом кровосос спостерігає? Не варто. Крім того, Кейт і скла вистачило. Одній сестрі руки вона звільнила, далі та швидко розплутувалась сама.

Я озирнувся. Не одні ми були в цьому підворітті. Трохи ближче до дороги, прихилившись до однієї із стін, на іншу витріщався Джеймс Флавер… Ні, не витріщався, він же сліпий, за нами спостерігав. Напрям лорду був не принциповим, з його то розвинутим третім оком.

Мій інтерес до своєї персони він помітив одразу і впевненим кроком, якого ніколи не чекаєш від сліпого, направився назустріч. Я теж не став стовпом стояти. Щось мені не подобався вираз його обличчя, через мертві очі зрозуміти його було дуже важко. Та не радість то була, це точно.

- Лорд, - привітався я, зупинившись в трьох метрах.

Джеймс не відповів, підняв руку, і вона той же час окуталась полум’ям.

- Можете пояснити, що відбувається? – запитав я з легкою пересторогою. Струмінь полум’я дракона моя «цеглина» витримала, але навіть Фінелла демонструвала набагато потужніші техніки. Джеймс так взагалі, не середнього розливу чародій, а повноцінний бойовий елементаліст вогню. І ця долоня схожа на початок променевої техніки, якою Іскра капот Мартіна розрізала.

Я пригадав погрози Джеймса і приготувався драпати. От навіть Валентайн не лякав мене так, як Флавер.