Частина 21

Гніздо Ліндеманів знаходилось в Сангардені. Власне, всі три вампірські особняки стояли одним кварталом на великому шматку землі, розділеному височенним парканом у виді трипроменевої зірки. Навіть зі сторони дороги, що окільцьовувала квартал, парканчик був скоріш вичурно-символічним, а от те, що розділяло сусідів, можна було назвати справжнім фортечним муром. В метрах п’яти від паркану не було ні кущика – тільки чиста полоса газону. А довірою між сусідами і не пахне. Зі власної волі вампіри ніколи б не погодились на таке сусідство. Напевне це була ідея того герцога, котрий дозволив кровососам поселитись в місті.

Автомобіль Кейт Ліндеманн, так звали вампіршу, дізнався її ім’я поки їхали, завищав покришками, влетів на гравій за відчиненими кованими воротами з вичурним «Л», пролетів по доріжці між ідеально підстриженою живою загорожею до великого фонтану і загальмував біля ганку з колонами. Планування особняка трохи нагадувало дім Гаррі, але все, що я бачив блистіло свіжою білою фарбою, полеролем та ретельним доглядом.

На контрасті з білими стінами знадвору, внутрішнє вбрання віддавало перевагу темним тонам чорного, червоного та коричневого. Лакас Ліндеманн зустрів нас на сходах хола. І знову контраст. Вампір сильно виділявся своїм небесно-блакитним костюмом на килимі кроваво-червоної доріжки.

- В підвал! – наказав він.

Моя рука потягнулась під полу піджака, до пістолета, та була обережно зупинена Кейт. Хватка у вампірші була не дамська.

- О! – сказав Лукас. – У тебе буде можливість постріляти! В підвал!

Кейт ніжно, та наполегливо штовхнула мене в спину, тільки тому я зробив крок, а не полетів носом в паркет.

Який же вампірський особняк без підвалу? Тут він був, напевно, навіть більшим за сам особняк. Принаймні, ми не зупинились на мінус другому, а сходи спускались вниз ще на кілька прольотів. Всупереч очікуванням, я не побачив ні сирої камери, ні моторошої катівні. Навпаки, тут був величезний тренувальний зал з манекенами, грушами, стійками зі зброєю, гирями та гантелями. От якось я не задумувався, що кровососи теж форму підтримують. І, судячи по всьому, активно: товсті гранітні колони були обсипані сколами та подряпинами, а в камінь стін були вмуровані великі металеві руни. Я не зрозумів їх ролі. Тут явно незвичайні формули використовувались, скоріше геометрична проекція в трьох вимірах. На користь цієї теорії говорило і те, що освітлення було не електричним: кровососи використовували тусклі світильники на основі магії вогню.

Ліндеманн кинув піджак на вішалку біля входу і почав закатувати рукава.

- Залиш нас, - сказав він Кейт.

- Мені зачекати за дверима?

- Зверху. Відвезеш лорда в «Ковадло» після розмови.

- Каміння крові підготовити?

Ліндеманн завмер.

- Нехай будуть під рукою.

- Так я тут для биття?

- Для науки, лорд Локслін, - сказав Ліндеманн, - ви ким себе уявляєте, юначе?

- Можу я дізнатись причину вашого невдоволення, сер Ліндеманн? – запитав я, розмірковуючи про те, як непомітно витягнути пробірку з зіллям.

- А подумати?

Я похитав головою.

- Ще вчора вранці ви пропонували мені дружбу.

- О, я не відмовляюсь від своїх слів! І дію, повірте, - Лукас приклав руку до грудей, - із найкращих спонукань. Вам або успіх голову сп’янив, або в процесі геройствування ви тою головою десь добряче стукнулись.

- Все ще не розумію, - сказав я, непомітно запускаючи руку в сумку.

- Та бачу я все. Діставайтесь, не соромтесь. І взагалі, можете підготуватись, як вам зручно. Переривів робити не будемо.

Я завмер.

- Які будуть правила бою?

- Правила? – усміхнувся Ліндеманн. – Постарайтесь мене вбити. Це ваш єдиний шанс нанести мені хоч якусь шкоду. Я, до речі, без амулетів.

- Це небезпечно.

- Для вас, юначе. З’явились ідеї щодо того, чому я такий злий?

- Боїтесь, що вас звинуватять в моїй смерті, якщо продовжу ризикувати? – сказав я, випиваючи універсальний еліксир.

- Близько. Я зробив на вас ставку, пробачив смерть дітей, змирився з репутаційними втратами, не заради того, щоб ви тупо вбились під час чергової авантюри. Та це глобальна причина. Вчора ви проявили чудеса ідіотизму!

Я дістав пістолет, витягнув магазин і швидко почав розряджати, виклацуючи патрони в сумку, залишив той, що в патроннику, і ніби ненароком повернувся до вампіра лівим боком. Патрони в магазині замінив на бронебійні, та останнім сунув «вогняне яблуко». Не люблять кровососи вогонь.

- Давайте конкретніше, - сказав я. – Ви про Фейрберна, замах чи Сарду?

- Сарду! Звичайно ж Сарду! Якого біса вона тобі взагалі здалась? Наскільки я знаю, раніше вона Дутхай не відвідувала.

Реально не знає, чи грає? У будь-якому випадку запитання ігноруємо.

- Зі мною був вікарій із Коульєрів.

- Дункан, ти погрожував вампірші, якій князі гарантували недоторканність.

Переходимо на «ти»? Добре.

- Недоторканність, - уточнив я. – Не захист.

- Вона гостя, Дункан. Коли гості потрапляють в неприємності – погано виглядають хазяї.

От тільки князі не мають влади в Фарнеллі. Заявити інше це – кинути виклик герцогу і лорду-наміснику. Проте, певною владою володіють батьки гнізд.

- Тобто, - уточнив я, - погано виглядаєш ти…

- Я, Валентайн, Грач. Ми всі постаємо не в найкращому світлі.

- А подавши мені урок, ти вернеш частину утраченої репутації, - сказав я. Змовчавши про те, скільки ще всього ховається за цим жестом. Інтриги, щоб їх… ненавиджу! Ліндеманн як мінімум заявляє про те, що я його людина, що він має право покарати бреморця. І це тільки те, що я бачу! От же … хитрий кровосос.

- Не так багато, як хотілось би, - злукавив Лукас. – Почнемо?

- Впевнений щодо правил? – перепитав я, піднісши магазин до руків’я. Оскільки завчасно повернувся боком, дуло пістолета дивилось в стелю над головою вампіра, і щоб навести його на Ліндеманна, потрібен був лише легкий рух кисті.