Частина 17

Сансет пробував лаятися, та Гаррі його заткнув і попросив не заважати. На кілька хвилин чародій повністю випав з розмови, просто закрив очі , та навіть я відчував, як згустився магічний фон в кімнаті, як легко стало дихати, а м’язи налились силою та енергією, від чого пальці мимоволі посмикувались. Небезпечний і оманливий стан. Мій амулет прихованого збісився, пропалюючи шкіру кинджальними уколами. Довелось зняти.

- Кровососів двоє: учитель і майстер, - сказав Гаррі, відкривши очі. Омана сили схлинула. Майстер! Прокляття!

Сансет вилаявся в такт моїм думкам. А от Гаррі гості зовсім не збентежили. Думаю таке ж враження гості справили б на кузена Евана, та й Логана не вразили б. От тільки вони набагато сильніше, а мені себе переоцінювати не варто. Вчорашній кровосос був всього лишень молодим бійцем, і ледве не відправив мене на той світ, а тут цілий майстер, вік якого може наближатись до шести сотень років. Шість сотень років досвіду… Ні, стоп, якщо за воротами Ліндеманн, вікарій говорив, у них батько молодше інших. Що може означати як сотню років різниці, так і три. Що зовсім мене не рятує.

- Картуз, ем… Натан! – позвав Гаррі. Видно, вирішив не використовувати клички при сторонніх.

Малий вискочив зі сторони кухні.

- Гості біля воріт. Проведи. В малу вітальню, що вчора прибрали.

Мені ідея не сильно сподобалась. Хлопчаком вони точно не подавляться.

- Може краще я?

- Він їм даром не здався. Та й прапор там білий, - відповів Гаррі, після чого звернувся до малого. – Не показуй страху. Вчись тримати обличчя.

Малий невпевнено кивнув і вийшов.

- Клінт, - позвав Гаррі. – На кухні в шафі є старий чайний сервіз. Тягни його в малу вітальню і завари шипшину. А я пропоную поки переміститись.

Мала вітальня знаходилась на першому поверсі в лівому передньому вуглі особняка і являла собою простору кімнату з овальним столом чоловік на десять, парою пустих шаф, занадто масивних, щоб попередні власники особняка потрудились забрати їх з собою. Головне, тут були просторі вікна в які лилось вранішнє сонячне світло. Чужорідним об’єктом виглядало крісло під вікном з видом на лахматий парк. Тим не менше, погано затерті сліди чашки на підвіконні говорили про те, що Гаррі любив в ньому посидіти. Видно тому вітальню і прибрали.

- Розсідайтесь, - запропонував Гаррі, першим схопивши спинку стільця, що дивився прямо на двері. Я поспішив зайняти місце поруч, а Сансет вибрав місце біля мене, наказавши констеблям відщібнути кришку глухої пістолетної кобури і зайняти позицію під вікном поближче до дверей. Інспектор всерйоз готувався до бійки, незважаючи на білий прапор. Навіть місце поруч зі мною, він, здається, вибрав не випадково.

- Гаррі, в рахунок старих боргів, - попросив поліцейський, - дозволь говорити мені.

- Неможна, - вліз я. – Не з кровососами. Говорити повинен той, до кого вони звернуться. Гірше всього – дати їм відчути слабкість і страх.

- Ти ж у нас в розмовах спеціаліст! – огризнувся Сансет

- Не варто, інспекторе, - сказав я. – Ми з вами наговорили зайвого, виходячи з власного бачення і власних цілей, та ситуація змінилась. Якщо вампіри помітять напругу між нами…

- Обов’язково постараються вбити клин, - продовжив Сансет. – Хлопче, мені твоя теорія ні до чого, я вів справи з смоктунами, ще коли ти пішком під стіл…

- Повага! Давайте змінимо стиль спілкування, і почнемо з взаємної поваги, сер.

Сансет невдоволено загарчав, зробив два глибоких подихи…

- Ви праві, лорд Локслін. Вчинимо по-вашому, на цей раз. Я буду мовчати, поки ситуація не вийде з-під контролю.

- А я мовчати не збираюсь! – заявив Сміт.

- Тоді, скажіть усе одразу, сер Гаррі, - запропонував я. – І постарайтесь не погрожувати раніше часу. Просто озвучте гостям правила, яких треба дотримуватись в цьому домі.

- Це без проблем!

- Гаррі, - змолився Сансет. – Тільки не перегинай.

Ми встигли заспокоїтись і замовкнути. Принаймні зовні. Всередині мене бив озноб і доводилось нагадувати, що надворі день – не самий сприятливий час для кровососів. І все ж я ледве не підскочив, коли у вітальню, тарахкотячи фарфором на підносі, увірвався Кастет. Зате, коли Картуз привів вампірів, я навіть посмішку на лиці зумів зобразити. Вона ледве до лиця не прикипіла, коли Гаррі привітався.

- Якого хріна приперлись? – запитав він.

Вампіри завмерли. Жінка в червоній сукні і широкополому капелюсі з вуаллю зробила погрозливий крок вперед, та була зупинена рукою в лайковій рукавичці. Чоловік в кремовому костюмі-трійці поправив свого широкополого капелюха, зняв великі сонцезахисні окуляри і відповів.

- І вам доброго ранку, сер Гаррі.

- Ти мені по вухам не їздь. Хлопця ображати не дам. Поговорити можете, та смикатись не раджу.

- Я чув, що ввічливість серед ваших сильних сторін не числиться… - пожартував вампір.

- Ти мене зрозумів, - відмахнувся Гаррі, вказуючи на стілець перед собою.

- Джентльмени, - привітався вампір, трохи припіднявши капелюха. Ми стримано кивнули у відповідь, а він сів на вказане місце і зняв капелюха, так, щоб він відкидав тінь на його обличчя і прикривав від сонячних променів. Жінка за його спиною перехопила капелюх, дозволивши батьку звільнити руки. – ми з вами ще не знайомі, юначе, дозвольте представитись: Лукас Джорді Ліндеманн.

Брехати і приховувати особистість я порахував поганим варіантом. Саме ім’я могло захистити мене краще всього.

- Дункан Магнус Кінкейд, барон Локслін.

- Клан Бремор? – здивувався вампір, продемонструвавши несподівану освідомленість.

Я кивнув, а кровосос задумався.

- Я так розумію, сер Джон тут теж через вчорашні безпорядки?

Інспектор кивнув.

- Ваш синок вчора накуражив. Поліція має до нього ряд питань.

- Боюсь, відповісти він вже не зможе. Мертвий.

Сансет відобразив на обличчі мовчазне запитання без здивування.