Частина 16

Першим ділом я кинувся до Фінелли. У дівчини навіть волосся не обгоріло, чого не скажеш про сукню, крізь дірки в якої проглядувала білизна. Пульс був.

- Фін, - позвав я. – Іскра?! – довелось вліпити їй ляпаса. Дівчина застогнала, почала ворушитись, і я втратив до неї інтерес. Більше мене цікавило те, що відбувалось навколо. В гарячці бою я зосередився на виживанні і перестав відслідковувати обстановку. Свідків того, що трапилось, було занадто багато! На нас витріщались із вікон будинків, через скло автомобілів, що вимушені були зупинитись недалеко. Благо, останніх було дуже мало. На моїх очах кілька кебів по обидві сторони дороги розвернулись на суцільній прямій і поїхали назад. Найсміливіший водій за рулем новенького «Остіна» обережно об’їхав догораючий остов «Мартіна» і піддав газу. Швидко про інцидент стане відомо всьому місту, треба забиратись!

Тільки наш кебмен підозріло затих. Кілька секунд тому ще верещав.

Я рвонув передні дверці кеба і заглянув в салон. Водій сповз на підлогу і сховався під сидінням. Спроба витягнути його звідти призвела до нових криків.

- Допоможіть, убивають! – заверещав дурень.

- Це я, шановний, ваш пасажир, спокійно!

- Убивають!

Несподівано втрутилась Фінелла. Вона відкрила дверці з другої сторони і пригрозила водію невеликим вогником.

- Замовкни, поки я тобі язик не спалила!

Спрацювало. Таксист замовк.

- Заводь машину, - наказав я.

- Змиваємось? – запитала Фінелла.

- Змиваємось, - підтвердив я. Перестрілка застала нас посеред району задоволень, і хазяї найближчих закладів точно вже викликав копів. – Змиваємось, та спершу… Можеш сховати нас від посторонніх очей?

- Буде багато диму… Тяжко дихати.

- Роби!

Фінелла повернулась до розтрощеного «Мартіна», зробила кілька пасів руками, і вогонь притих, а замість нього повалив дим. Я швидко підхопив з асфальту автомат і повний диск, ця зброя коштувала як новенький Купер, хоч якийсь прибуток, раз нормальних трофеїв не дістати. Та й тіло… Нема тіла – нема діла, вирішив я. Розборки з копами – справа довга і неприємна.

Дим повністю сховав нас від чужих очей, і я схопив тіло за ноги.

- Фін, відкрий дверці.

- Здалась тобі ця погань!

- Допомагай! Голову притримай, щоб не відірвалась.

Вдвох ми затягнули його під заднє сидіння і всілись зверху буквально за мить до того, як я почув поліцейські сирени.

- Їдем, їдем! Рапсі, Лонгхед-роуд сімнадцять! – назвав я єдину адресу в цьому проклятому місті, що асоціювалось у мене з безпекою.

Водій рвонув вперед, повз тліючого в диму Мартіна, вискочив на зустрічну смугу, ледве не врізався в машину, яка ризикнула заглянути в димову завісу, але вчасно вильнув назад на свою смугу. Виїжджаючи із диму, ми зустрілись з копами. Рука Фін до болю зжала моє плече, але в залишках завіси побитий капот і діряве лобове скло були не такими помітними. Копи зупинились, а ми, навпаки, рвонули вперед на всіх парах. І навіть до дому Гаррі дістались без проблем. Чіпати ворота я не став, поняття не маю, чого там Гаррі накрутив, можливо таку ж сигналку, як на хвіртці, але навіть так – це дорога до першої пастки-печаті.

Фінеллу я попросив зачекати, насправді залишив її стерегти водія, а йому наказав не глушити двигун.

В особняк я увірвався вихорем.

- Гар-рі-і! – закричав я.

- Не верещи, - відізвався чародій з крісла, якого я раніше в холі не бачив. Поруч стояла кушетка, таз з водою, столик з набором різноманітного зілля і каменів-накопичувачів. – Хто постраждав, які травми? – діловито поцікавився Сміт.

- Е-ем… Водій. Треба автомобіль всередину провести.

- Відкривай ворота, заїжджайте в конюшню, тільки швидко. Печаті будуть деактивовані не більше п’яти хвилин.

Через п’ять хвилин побитий Купер стояв між давно пустуючих стійл, брати Спарроу пристроїлись за Гаррі з тазиком і зіллями, а чародій невдоволено бурмотів.

- У мужика кілька подряпин усього! Нащо ти його сюди притягнув? Мені і цих вистачає, - вказав він на хлопців.

- Ти запитав, хто постраждав, а він верещав сильно.

- Верещав він. А труп під заднім сидінням не верещав? О, Іскра, привіт, як Джеймс?

- Доброго вечора, сер Гаррі, - чинно відповіла Фінелла, прикриваючи пропалені дірки на грудях. – Джеймс відчуває себе прекрасно. Ви йому сильно допомогли.

Я не зрозумів, про що мова, і трохи відволікся.

- Це вампір, - вказав я на тіло і передав Фінеллі свій піджак. – Ви знайомі?

Мені ніхто не відповів. Гаррі посміхнувся собі в бороду, після чого наказав кебмену. – Витягуй це гімно і вали.

- Слухаюсь, сер, - зрадів чоловік і кинувся витягувати тіло за ноги. З радості він рвонув за ноги так сильно, що голова, яка і так вже трималась на одному чесному слові і клаптику шкіри, зачепилась за кріплення  переднього дивана і відірвалась. Водій, як це побачив, позеленів кинув тіло і кинувся блювати в найближче стійло.

Гаррі безцеремонно витягнув голову за розтріпану зачіску, розвернув обличчям до себе і заглянув в рот.

- Пощастило тобі. Молодий. – Гаррі кинув голову на тіло і витер руки.

Несподівано автомобіль двічі пчихнув голосніше звичайного і замовк. Таксист перестав блювати і запричитав.

- Ні-ні-ні-ні! Господи, ні! – він кинувся до авто і підняв битий кулями капот. – Я труп!

- А що сталось? – поцікавився Гаррі.

- Двигун заклинило від перегріву.

- Чому? Він же нормально працював.

- Радіатор як решето, вода витекла ще на під’їзді. Шеф мене уб’є. Скло і нову обшивку я би потягнув, але двигун коштує як мій річний дохід.

- Шо ти чешеш!? – втрутився Кастет. – Ви тільки на чайових десятку в неділю маєте!

- Яку десятку?! – обурився водій. – Думаєш всі дають? Та зараз одні жлоби катаються! – сказав він і покосився на мене з пересторогою, після чого продовжив більш жалісливим тоном. – Ще й власник будинку за квартиру дере, харчуватись на щось треба, одягатись пристойно. Я ж сам тут. Вся рідня в селі залишилась.