Частина 15

В клуб нас віз «Роял». Роскішне авто, блискуче як цукерка і довге як молитва фанатика. Одна поїздка стала мені в десятку, проте нашу появу біля «Золотої сльози» точно помітили. Прокислий від усіх сьогоденних трат вираз мого обличчя зійшов за аристократичну пиху, а блискуча в електричних вогнях лакована шевелюра Фінелли і сукня, що повністю складалась з одних блискіток, відволікли увагу від моєї особи. Нашу парочку пропустили без питань, не довелось навіть перстень демонструвати. Я про всяк випадок надів його монограмою всередину. Бугаї на вході навіть зобразили щось подібне на поклон.

Клуб зустрів нас легким дзвоном скляного посуду, громом джазового оркестру і томним голосом темношкірої співачки, що розповідала, буцім її кохання за гроші не купити. Амулет на розпізнання прихованого сказився, і я пошкодував, що взяв його з собою.

Перед сценю в повільному танці топтались парочки, за столиками внизу розпивали ігристе, а на балконі сиділи ті, хто віддавав перевагу спостереженню. Я розщібнув кілька ґудзиків піджака і сунув руку в карман до кинджала, дозволивши Фінеллі вести. Дівчина позвала офіціанта і наказала знайти нам столик на двох.. Такий знайшовся тільки на балконі біля самого бортика. Мені це підходило як найкраще, а от Фінелла засмутилась, хоча я одразу попередив, що в танці вона ризикує відтоптаними ногами.

Дівчина замовила бокал ігристого собі і джин з тоніком для мене. По каплі алкогольного антидоту ми прийняли завчасно.

- Від танцю не відвертишся, - пообіцяла руда.

- Подивимось, - відповів я, пригубив напій, і знову торкнувся кинджалу. Мій погляд пройшовся по барній стійці з чоловіками, обігнув зал внизу і затримався на блискучій зграйці дівок біля стійки навпроти. Кинджал спалахнув злістю саме коли я оглядав танцпол.

Та хто ж ти, біс би тебе взяв!

- Що ти робиш? – запитала Фінелла, маючи на увазі мою руку під полою піджака.

- Можна я не буду розповідати?

- Містер Локслін, леді Флавер, - привітав нас Август Фейрберн. Чародій з’явився поруч так несподівано, що ми з Фін здригнулись і приготувались до бою. Я ледве кинджал не витягнув, а вона витягнула праву руку, готуючись випустити щось вогняне.

- Сер Фейрберн, - привітав я франта з бузкового кольору платком-краваткою, білими лайковими рукавичками та ще й тростиною.

Август клацнув пальцями, і офіціант поставив третій стілець. Фейрберн нахабно сів.

- У нас здається був договір, Магнус.

Магнус… Не пам’ятаю, щоб я дозволяв звертатись до себе так.

- Для тебе, шановний Август, - виплюнув я його ім’я, - лорд… Магнус. – Ім’я з титулом зазвичай не використовують, я ледве «Локслін» не сказав. В останній момент стримався. Тепер нехай думає, сходиться титул з фамілією, чи ні. А щоб не було сумнівів в моїх словах, я підняв ліву руку і прокрутив перстень великим пальцем, показав печатку на тильній стороні і повернув її назад монограмою всередину. – Не пам’ятаю, щоб я запрошував тебе за свій стіл.

Фейрберн виглядав дещо приголомшеним, та швидко повернув самовладання.

- Чи дозволите мені дізнатись ваше повне ім’я, лорд? – запитав він.

- Ні! – категорично відрізав я.

- У нас була домовленість, лорд.

- Я її виконав. Гаррі зустрів мене перед домом. Ваш подарунок його просто ощасливив, - посміхнувся я. – Він обіцяв віддячити, як тільки придумає, як.

Щока Августа нервово смикнулась.

- Тобі час, - нагадав я.

Щока Августа смикнулась вдруге.

- Я чув, Патрік Ліндеманн пропав недавно, - сказав він.

Лідеманн – прізвище одного з батьків-вампірів. Сподіваюсь у мене нічого не смикнулось. Відповів я якомога спокійніше.

- Це повинно мене хвилювати?

- Звідки мені знати? Його брат шукає трьох молодих людей: дуже нахабного чорноволосого хлопця, руду дівчину-елементаліста і брюнетку-перевертня. Всього доброго, лорд… Магнус. – Август з гідністю підвівся, підкинув в повітря тростину, перехопив і вказав нею донизу. – А он, до речі, і він, разом з сестрами.

Ми з Фінеллою одночасно подивились донизу на молодого широкоплечого чоловіка в сірому костюмі і двох брюнеток в чорних обтягуючих сукнях, а коли підняли голови, Август уже показав спину.

Фінелла залпом допила шампанське.

- Він…

- Несе якусь хрінь! – сказав я, зробивши строге обличчя. Після чого торкнувся мочки вуха. Фінелла зрозуміла і замовкла, у чародіїв є багато способів підслухати. Я ж знову торкнувся рукояті кинджала і подивився донизу. Кровососи Ферріша не зацікавили.

Прокляття.

Я невдоволено зітхнув і розжав руку, але тут її обпекло. Хто? Де!?

Співачка? Та ну! Хоча, якщо згадати, після борделя кинджал зреагував саме на жінку в кебі. Колір її шкіри я не роздивився, тільки дурнуватий капелюшок і довге волосся.

- Гарно співає, - одобрив я. – Знаєш, хто це?

Співачка як раз виспівувала про ніч після дня, що її коханий працював к пес і тільки її обійми приносили йому спокій. Доволі відома пісня, та в такому виконанні я її ще не чув.

- Ти зовсім за світським життям не слідкуєш? Джаріз Сарду. Про її великий тур по Дутхаю писали всі газети.

- А вона…

- Вампірша, - підтвердила Фінелла. – З Люсонії.

- Як цікаво.

- Е-е-е… Магнус, глянь.

Я прослідкував погляд Фінелли і знову натрапив на кровососів із гнізда Ліндеманн. На цей раз трійця витріщалась прямо на нас, біля них стояв Август і привітно махав нам ручкою.

От же слизька скотина!

- Треба їхати, - сказала Фінелла.

- Ще чого! Йдемо танцювати.

- Ти з глузду з’їхав?

Втеча могла легко спровокувати у вампірів мисливський інстинкт. Нас все ще могли слухати, і я не збирався озвучувати справжніх мотивів, зате міг спробувати налякати супротивника.

- Ти боїшся кровососів? Фін, якщо з нами щось трапиться, моя сім’я спалить гніздо до біса.

- Ти не дуже само… - Фін помітила, як я потираю мочку вуха, і продовжила в іншому тоні. – Хоча, Джеймс теж в стороні не залишиться.