Частина 13

Ранок почався ближче годин до десяти. Сонячні промені пробились крізь штори і попали на обличчя, просвічуючи крізь закриті повіки. Організм вимагав ще годинку-дві сну, але свідомість підло увімкнула картинку того, як в усі сторони розлітаються вампірські мізки.

- Прокляття!

Я прокинувся, але без будь якого бажання підніматись. Проблеми і завдання хлинули у важку макітру, заставляючи зі скрипом прокручуватись шестерні інтелекту. Мізкам не завадила би змазка у виді чашечки міцного чаю. Треба було вчора купити, а то знову доведеться шипшину пити. Та й себе до ладу привести, в банк збігати… Бісові дрібниці. Треба ними зайнятись, допоки вони не зібрались гігантським клубком і не переїхали мене.

Поки я давав хропака, брати Спарроу приступили до виконання нових обов’язків. Без уміння, зате з ентузіазмом. Кастет старався підмітати підлогу в холі, та через занадто різкі рухи підняв хмару пилу в повітря. Він бурчав, але вперто продовжував махати віником.

- Доброго ранку, - поздоровався я і позіхнув на весь рот та солодко потягнувся.

- Доброго, - буркнув Кастет, повністю зосередившись на пилу.

Можна було б кілька порад дати, ми з дідом дім самі прибирали, але це явно не те, що хлопцеві потрібно. Сам дійде, воно ж не складно, заодно й смак чесної роботи відчує.

- Гаррі де? – запитав я.

- Закрився, - Кастет вказав на двері, за якими я раніше спостерігав буйство стихійних сил. – Магічить.

- Малий?

- Сковорідки драє. Сніданок тобі залишили, тільки він охолов уже.

- Дякую.

На сніданок була вівсянка і пара варених яєць. Поки їв, надивився, як малий мучається з товстенним шаром чорного нагару, натираючи його піском і придумав нехитрий план.

- Ти її так до завтра не відшкребеш. Послуга за послугу?

Картуз погодився з радістю. Гаррі з самого ранку показав їм хазяйство, ввів в курс справ, а мені всього лише потрібна була нормальна ванна. Каналізацію Сміту перекрили разом з водою, так що при двох розкішних ванних кімнатах в особняку, сам Гаррі користувався третьою – для прислуг, оскільки її було легше наповнювати і опорожняти вручну. За допомогу з ванною я віддав півпробірки універсального розчинника. Кілька крапель очистила сковорідку, і малий радісно взявся за брудну каструлю.

Змінивши сорочку на свіжу, я першим ділом перезарядив пусті камені і перстень кам’яної шкіри. Місце сили в особняку ще не відкрилось, але енергії в повітрі було розлито достатньо. Проінспектував готівку. Із більш ніж трьох тисяч, у мене залишилось дві шістсот вісімдесят чотири. Двісті вісімдесят мілкими купюрами я розсунув по кишенях, ще для півтори тисячі зробив таємний карман із залишків драної майки і пов’язав його на живіт під сорочкою. Останні дев’ять сотень разом з проханням зберегти я залишив Гаррі. Все ж мене теж обікрасти можуть. Залишати записку в кімнаті не став, хлопці до неї доберуться під час прибирання, тому одразу вручив Кастету.

- Передаси Гаррі. Якщо все складеться, я тут не швидко об’явлюсь.

Кастет нервово зковтнув, дивлячись на пачку грошей, що могла забезпечити йому з братом мінімум рік безбідного існування.

- Не боїшся? – запитав він.

- Ти дав слово, - відповів я і ледве не розсміявся. Так зі мною дід жартував. Я тільки зараз зрозумів. Видно віри і старого тоді було стільки ж як і у мене зараз. Інше діло, що обставини здебільшого змушують Кастета вчинити чесно. Навколо дому повно пасток, і в місті для них небезпеки не менше. Нехай думає, що причина дійсно в його слові, так і тримати його звикне. Він же не до кінця ще прогнив. Он як за брата тримається.

- Кхм, добре, кхм, - рука хлопця помітно тремтіла, коли він забирав гроші з запискою.

Із воріт особняка я виходив із саквояжем, продемонстрував його будинку, де засіли спостерігачі, помахав ручкою і відправився до найближчої стоянки таксі. Як не дивно, перепон мені чинити не стали, але хвіст приставили. Я бачив інший кеб, що валандався за моїм до самого філіалу Королівського банку Дутхайя в Пабсеті. Зіпхнувши  півтори тисячі фунтів на збереження такій серйозній організації, я помітно заспокоївся, і пристойно одітий незнайомець в літах, що зустрів мене на виході, не визвав сильної тривоги.

- Юний джентльмене, - сказав він, знімаючи капелюха. – Мене звуть Генрі Тасквіч, представник юридичної контори «Квінс і Ко», повірений лорда Фейрберна. Могли б ви вділити мені хвилинку вашої уваги?

- Гріх буде не вділити такій ввічливій людини. Магнус Локслін, - представився я іменем, що ставало звичніше з кожним разом. – Але, напевно, нам варто вибрати обстановку приємніше. Чайна, ресторан?

- Саме цього я і хотів попросити. Чи не погодитесь ви зустрітись з сером Августом в ресторані навпроти банку? «Квінс і Ко» гарантує безпеку. Всього лишень розмова.

Він вважає, я повинен боятись. Яку лінію поведінки вибрати? Підіграти чи… Я вже демонстрував відсутність страху міньйонам цієї сімейки.

Про що мова, містер Тасквіч. Не будем заставляти лорда Фейрберна чекати.

- Е-е-е. Сер Август син лорда Фейрберна.

- А? Пробачте мені мою обізнаність.

Відстежувати реакцію повіреного я не став спеціально. Нехай думає, що мені справді начхати.

Август Фейрберн одразу здався мені людиною гордовитою і самозакоханою. Справжній чоловік не став би носити такі тоненькі вусики, тим більше тратити час на їх догляд. Август, натомість, виглядав так, ніби хвилину назад покинув барбершоп. Випещені ручки в коштовних перстнях, білосніжна сорочка з великими каменями в запонках… Чоловік усім видом показував, що цей заклад не дотягує до його статусу. Так і хотілось відчебучити щось брудне і вульгарне назло, та єдине, що я собі дозволив – сісти до того, як мене запросять. Тасквіч нас уже представив, а цей денді продовжував витріщатись на мене з кам’яною міною.

- Прошу пробачення, сер, - сказав я, - почнімо, у мене сьогодні ще багато справ. Офіціант! – підізвав я. – Сідайте, містер Тасквіч.