Частина 12

Вампіра важко заставити говорити, коли він не відчуває явної переваги. При чому, дід говорив, це працює в обидві сторони. Кровососи стають балакучими, коли власна сила п’янить їхню голову, або, коли чужа ламає через коліно. Цього ще не зламало. На три кінцівки поставило, але не зламало. І він не став тікати! Це керосинове багаття за спиною на нього так подіяло, чи вампір зелений? Встиг повірити у власну силу, ще не позбувся ілюзій та не зустрічав достойного противника. А мене по незнанню можна було за такого прийняти. Власне, на це я й розраховував. Ближній бій не для мене.

Кровососи братія живуча навіть занадто. Досланий під час бігу патрон я від бедра розрядив байстрюку в живіт. Вампіра зігнуло, я дослав наступний, ще трохи скоротив дистанцію і вистрілив в груди, але кровосос кимось чином ухилився і стрибнув на мене, відштовхнувшись від землі руками і здоровою ногою. Часу смикати затвор не залишалось, я перехопив гвинтівку за ствол і вдарив з нижнього замаху, як битою, цілячи ребром прикладу в голову. Енфілд  здригнувся від зустрічного удара вампірської лапи і ледве не вилетів з рук. Смоктун промазав зі стрибком, та й я на місці не стояв, але він різко підвівся на здоровій нозі і викинув вперед руку, намагаючись схопити мене за полу куртки. Я вчасно розірвав дистанцію. Ця братія не так сильна, як вовкулаки, чия хватка кістки кришить, але мені би вистачило, щоб з життям попрощатись. Якби не поранена нога, півкроку і він би дістав.

Я знову замахнувся Енфілдом, націливши приклад в здорову ногу противника, та ледве додав гвинтівці прискорення, відпустив праву руку і потягнувся за пістолетом. Вампір присів і схопив Енфілд за приклад до удару, смикнув на себе і я розжав ліву. Не зустрівши супротиву, кровосос повалився на спину, та швидко сів, навів на мене ствол і марно потягнув за спусковий гачок. Його права смикнулась в сторону затвора, але я вже дістав пістолет, прицілився і вистрілив. Зачарована на бронебійність куля прошила правий плечовий суглоб, і його рука зірвалась з затвора та повисла батогом. Вампір загарчав від болі і злоби, перехопив гвинтівку лівою, як дубину, йому вистачило сили для замаху, але я не дав вдарити. Ретельно прицілившись, прострелив лівий плечовий суглоб. Звичайна куля не пробила його навиліт, але гвинтівку випустити з рук заставила.

Ситуація стала краще, але про надзвичайну регенерацію скотини забувати було не варто, тому я вистрелив ще чотири рази, пробив вампіру лікті та зап’ястя. І одразу після цього відійшов на безпечну відстань, освіжив мазь на лобі, дістав із сумки пачку патронів і почав швидко перезаряджати пустий магазин.

- Леді, - покликав я.

Із вікна третього поверху зіскочила Ейлі, зробила ривок в блискавичному стилі перевертня і опинилась поруч. В її руках був моток мотузки, та я похитав головою.

- Кинь поки що, візьми гвинтівку, пересмикни затвор і пристав дуло до його голови. Буде смикатись – стріляй, - наказав я. – А ти, шановний, лягай на живіт.

Вампір блиснув повними крові очима.

- Я вип’ю тою кров!

Невже моя позиція не здавалась йому подавляючою? Я націлив пістолет на останню цілу кінцівку і розрядив останній патрон, що залишився в стволі. Все одно залишати його там – проти техніки безпеки.

- На живіт!

Підвиваючи від болю, кровосос перекотився, та базікати не перестав. Дід мав рацію. Це розв’язує їм язики.

- Ти не уявляєш, з ким зв’язався! Мої брати і сестри влаштують на тебе полювання! Вони випатрают всю твою сім’ю.

Не одинак… - позіхнув я і вставив повний магазин в руків’я. Новина була неприємною, але й не смертельною. Принаймні я бився з одурівшим молодняком. По-перше, проти досвідченого я би не вистояв, а по-друге, вони не роблять таких дурних помилок. – Я повинен злякатись? Кого? Ти швидше зневагу і жаль у мене викликаєш.

Несподівано вампір замовк. Шкода. Я розраховував, він дійсно почне мене лякати іменами своєї рідні. В ідеалі – іменем батька. Гніздо від нього відмовиться, занадто багато проблем. А от я негативні наслідки для себе міг би сильно зменшити, якби відвіз його не в поліцію, а батьку.

Із під’їзду вискочила Фінелла, і я вказав їй на вогонь.

- Хлопці, - махнув я братам Спарроу, а сам дістав кинджал і відколупнув ключ від підноса, відімкнув клітку з переляканою дитиною і вказав на відчинене вікно, з якого спустився. – Можеш переночувати там.

Кілька хвилин потому Кастет засипав керосинові калюжі завчасно приготованим піском, а Фінелла прослідкувала, щоб він не пропустив і вогника. Вімпір продовжував мовчати, а я не хотів допитувати його тут, тому попросив Кастета і Фінеллу зайнятись його зв’язуванням. Використовувати елементаліста вогню для освітлення, це, що не кажи, потужний хід, але в мене було над чим подумати. Перше самостійне полювання залишило на душі осад. Стільки помилок, самовпевненості і удачі. Біс би мене трапив, тільки завдяки удачі я все ще живий!

Як!? Як мені взагалі прийшла в голову ідея зіткнутись лицем до лиця із невідомим звіром? Чому я вирішив, що він стане тікати? А якби це був вовкулак? Ну добре, вовкулаки вогонь не люблять, тут я дійсно підстрахувався. Обгорів би якби що, але вижив би. А обличчя? Чому я про маску не подумав? Підставив і себе і дівчат. Ой і аукнеться воно ще мені. Хоч би з кровососом…

Грянув постіл.

Я миттєво витягнув пістолет і направив його в сторону звуку.

Вампір лежав з простреленою головою, а над ним тряслась Ейлі. На лицях Фінелли і Кастета завмер подив. У хлопця, що зв’язував кровососу руки, по лицю повільно сповзало кілька великих крапель чужих мізків.

- В-він смикнувся! – сказала леді-перевертень.

Я ляснув себе лівою по лобі і втомлено промасажував обличчя. Сказати хотілось багато, при цьому словами, котрі не слід говорити в присутності леді. Та факт в тому, що звинувачувати Ейлі – марно. Ця помилка теж на моєму рахунку. Знайшов, кому зброю довірити.

- В поточній ситуації, - сказав я, - необхідність у зв’язуванні відпадає.