Частина 11

Кастет погодився. А куди йому було діватись? Дівчата знову дивились на мене вовком, та дід говорив, що життя варте рівно стільки, скільки за нього дають. Ця плата потрібна мені рівно настільки ж, як і Кастету.

- Прекрасно, - кивнув я. – Враховуй, обману я не прощу, а полюю… Та ти й сам побачиш. Давайте не будемо стирчати надворі, підемо в будинок, заваримо чаю. Нам багато що обговорити треба. Не метушись! – прикрикнув я на Кастета, ледве той рот відкрив. – Час до заходу сонця ще маємо.

Чаєм я попросив зайнятись Фінеллу, а Ейлі сказав дзвонити старій Вілкокс і домовлятись про оренду будинку на найближчий місяць. Поки дівчата займались, розпитав Кастета про базу Горбуна, а дівчат про їх здібності. Зрозуміло, всього вони мені не розповіли, але Фінелла повідомила, що доволі вміло кидається вогнем, віддаючи перевагу звичайним фаєрболам, але може й концентрованим променем вдарити. Її вогняні щити прекрасно протистояли магічним атакам, та були слабуваті проти фізичних. Важка пістолетна куля пробивала їх в половині випадків. Ейлі, як і всякий перевертень, володіла підвищеною регенерацією, прекрасним слухом та реакцією. Її духом була не коза, як я подумав спочатку, а козуля, що додавало дівчині швидкості на коротких дистанціях і дозволяло без розбігу перестрибувати чотирьохметровий паркан. Удар ногою у неї був вбивчим. Кастет подібним похвалитись не міг, але для підворіття бійцем був пристойним.

Чай був розлитий по чашкам, Ейлі добула мені кілька листів паперу і олівець, а Кастет допоміг намалювати схему кварталу.

- Перш за все, треба подумати про шляхи відходу.

- Можна підвалами, вони наскрізні, - запропонував Кастет.

- Як варіант, але я не про те. Можливі травми і поранення. Потрібен транспорт.

- Кінь, бричка?

- Коні мене бояться, та й звіра можуть злякатись. Як там вашого дружка… Талбот? Його кеб підійде.

- Він не погодиться.

- Хто його питатиме? Хоча… Вважаєш мені варто з ним поговорити?

- Так!

- Займемось одразу після планування. Клітка велика? Я поміщусь?

- Тіснувато буде. Клітка із тих, що на стовпах вішали. На пташину схожа.

- Погано, клітка потрібна велика. Є ідеї де взяти?

Запитував я більше для відпрацювання. Закривати себе в клітку замість приманки було занадто ризиковим варіантом. Мітка, біс би її забрав, могла весь план зірвати. Хто знає, що це за звір і яка у нього чутливість до ефірних слідів.

- В зоопарку? – несподівано подала ідею Ейлі.

- Так тобі просто і позичили, - хмикнула Фінелла.

- Можна купити… - сказав я, прикидаючи скільки часу це займе і в яку суму обійдеться разом з транспортуванням. – Н-ні, занадто помітно. – Я повернувся до мальованої схеми. Будинок, що оточував дворик з кліткою був побудований буквою «П». Щось на кшталт того провулку, де Кастет із своєю бандою намагались мене зажати. – Намалюй дороги і сусідні будинки, - попросив я.

Кастет швидко нашкрябав криві лінії і квадрати. Я вибрав той, що був навпроти будинку через вулицю і запитав.

- Тут що?

- Трьохповерхова коробка, як і все поруч.

- Я так розумію, сьогодні всі будуть сидіти по норам як миші?

- Так, - кивнув Кастет.

- Фінелла, а гасити вогонь ти вмієш?

- Скоріше подавляти, - відповіла дівчина.

Я дістав годинник. Пів на шосту. А ще стільки всього треба зробити…

- Слухаємо уважно. Дівчата, купіть літра три, ні, півтора літри керосину і розлийте його по пляшкам, після чого переодягніться для нетрів. Фін, сховай волосся, і чекайте нас з Кастетом тут. Ще не завадять зілля зцілення, але це по можливості. Кастет, в «Комоді» можна купити гвинтівку? Потрібна хороша!

- Та хрін його… Тобто, не знаю. Якщо щось типу стріл смерті, чи особливих куль… є кілька місць, але ціни там… Ух! Мене можуть і не пустити.

- Нічого забороненого. Штатний військовий Енфілд підійде. Можна з укороченим стволом, головне, щоб бив прямо. Враховуй, що у мене з собою всього дві сотні.

- А нах… тоді я тобі, якщо нічого забороненого? В будь яку зброярню зайди.

- Потрібна не будь яка, потрібна надійна.

- Не моя тема. В Пабсеті: «Королівський олень», «Громовий ведмідь», ще «Порох чогось-то там…». Тільки я в них ні разу не був.

- Ейлі будь люб’язна, виклич нам кеб.

«Громовий ведмідь» сподобався мені назвою. При мінімальній інформованості і ліміті часу, вибір був нітрохи не гірше інших. Нібито й не прогадав. Зброярня була просторою, на стінах висіли найсучасніші, в тому числі й автоматичні, зразки довгоствольної зброї, а під склом на полицях лежали різноманітні пістолети та леза. Найдешевший Енфілд МК2 зі все ще живою нарізкою обійшовся мені в сто п’ятдесят, після чого продавець спробував всучити мені фірмову «громову» кулю, от тільки вирізана вона була зі слонової кості. Виглядало, звичайно, гарно але справжня «громова» куля вирізається із громової кості. Пара пістолетних лежала у мене в сумці, було що показати для порівняння, що я і зробив. Довелось підвищити голос, позвати власника і влаштувати скандал.

Як не дивно, хазяїн знайшовся. Сивий чоловік з пишними білими вусами як раз займався ремонтом в майстерні при магазині. За кулю вибачився і спробував всучити її в якості вибачення, та я сказав, що візьму лише справжню, і тут старий уперся. За справжню довелось доплатити десятку. Зате тепер у мене була куля, наділена потужним паралізуючим ефектом стихії блискавки. При вистрілі в груди така вбивала наповал, але вбивати одразу я не збирався. Ще кілька фунтів пішло на чохол, коробку патронів, два мотка мотузки і товсті шкіряні рукавички.

Наступним пунктом був виклик Талота. Цей жук, виявляється працював носієм в порту, де й навчився розрізняти людей і натренував нюх на наживу, от тільки як усіляка порядна скотина, він не гадив там, де працював. Час піджимав, і я знову надів гербовий перстень, повернувши печаткою всередину.

Талбота ми знайшли під час відпочинку, під однією з колон в центральному холі, обережно взяли в кліщі, і правильно зробили, оскільки першим поривом гімнюка, як тільки він мене помітив, була втеча. Я хмуро відкинув полу куртки і продемонстрував пістолет в кобурі.