Частина 18

Через годину дійсно почався викид сили. Я би й не помітив, амулети перезарядив і сидів на кухні, псував щоденник формулами, під гидкий чай з шипшини. Увагу привернув Картуз, коли прибіг за черговим відром води. Він просто не втримав його в руках і розлив на підлогу.

- Не бери більше, ніж можеш донести, - порадив я, піднімаючи ноги, щоб не замочити взуття.

- Це від несподіванки. Ось, знову.

- Не зрозумів, - відірвався від формул.

- Ти не бачиш? Синій, коричневий, синій, червоний, синій, коричневий, чорний…

Я нахмурився і наніс мазь на третє око. Картуз тим часом збігав в комірку за ганчіркою і почав витирати підлогу.

Повільно кімната почала наповнюватись різними кольорами від накочуючих хвиль сили: сіра земля, майже чорний метал, яскраво синій ефір.

- Сірий, чорний, синій, - сказав я в такт пульсації сили.

- Коричневий, чорний, синій, - поправив Картуз.

- Це стихії, - сказав я. – Люди їх по-різному бачать. Особливо кров. Для мене вона темно-зелена. Йди сюди.

Я згадав з яким інтересом Гаррі вчора вдивлявся в лоб хлопчини. На перший погляд, нічого незвичайного в його тонкому тілі не було, не було плям розвинутих енерговузлів, та в накочуючих хвилях ефіру, Третє око спалахувало яскравою іскрою.

- Гаррі обговорював твою здібність бачити стихії?

- Він дав мені чарівну картинку, кольорові олівці, і велів перемальовувати в зошит. Тільки вона складна, кольори накладаються один на одного, не можу роздивитись.

- Покажеш? А я допоможу тобі з прибиранням.

Поки Картуз зганяв за картинкою, я швидко вимокав підлогу і викрутив ганчірку в відро. Картинка виявилась варіацією складного захисного кола на основі ефіру з піском, металом та льодом. Принаймні такі кольори роздивився я, а от Картуз бачив ще кілька відтінків синього з зеленим. У хлопця був талант, або травма Третього ока. Про це я запитав Гаррі після того, як він закінчив ритуал, ми пообідали і засіли в його робочому кабінеті.

- Травма, -відповів чародій. – Такі зазвичай наносять привиди, коли дуже сильно хочуть щось розповісти. Та це не значить, що з нею не можна працювати. Деякі чародії саме так очі і відкривають. Спосіб, м'яко кажучи, небажаний і може мати наслідки. – Гаррі покрутив пальцем біля виска. – Та з хлопця  ще можна зробити чародія.

- Візьмеш його в учні?

- Не вирішив ще. Те, що він демонструє, мене влаштовує, але треба зрозуміти наскільки вуличне життя їх з братом зіпсувало. Вони занадто близькі. Я не зможу залишити одного, а іншого викинути на смітник. Крім того, малий може і не погодитись.

- Не погодиться стати учнем чародія?! – здивувався я. – Він же не дурень.

- Рішення буде приймати Кастет, явно чин і. Навіть якщо він нічого не скаже, малий піде у нього на поводу. Старший не дурень і досвіду має більше, повинен розуміти, що у цього конкретного чародія купа ворогів.

- Він ще не повністю опустився, - сказав я. – Якщо вибити з голови гімняну злодійську романтику.

- Що не так просто зробити.

- Слухай, а що з моїм третім оком?

- Не зрозумів, - сказав Гаррі.

- Ну дивись, Картуз під маззю бачить краще мене, а Кастет – навпаки. Виходить, моє око краще розвинуте?

- Він у тебе роздутий печаттю. Теж свого роду травма, тільки внутрішня.

- Шкода, я було подумав теж до тебе в учні записатись.

- Чародій із роду чаклунів? Сім’я не зрозуміє.

- Я – частина цієї сім’ї. Якщо стану сильніше, сильніше стануть Кінкейди, Бремор.

- Рецепт той же, треба пропалити діру в печаті. Умієш заглядати в Третє око?

Я похитав головою. Розумію, сподіватись було нерозумно. Ну а раптом?!

- Добре, що ти про це скажеш? – я передав Гаррі щоденник з чистовим варіантом схеми і рунних формул нового амулету.

Певний час чародій хмурився, а потім взяв олівець і робочий зошит. Переписав формулу і почав викреслювати з неї цілі ланцюжки, скорочуючи і заміняючи. Хвилин через п’ятнадцять Гаррі перестав псувати папір і передав зошит з новим варіантом мені.

- Він як і раніше буде жерти прірву енергії, та хоч не рване від перевантаження.

- Рване?!

Гаррі розвернув до мене щоденник і вказав на два ланцюжки рун. Я відчув, як кров до щік приливає.

- Так що, це реально?

- Якщо не маскувати руни і не морочити голову зовнішнім виглядом. Але штуковина вийде велика.

- В сумку кину. Камені підходящі є?

- Є кілька.

- В яку суму це мені стане?

- Сотні три.

- Дешево береш.

- Це ціна каміння, - відмахнувся Гаррі. – Решта для тебе безкоштовно.

- Гаррі, я не хочу…

- А я хочу. Вважай це подарунком за бекон.

- Як скажеш, - здався я.

Зібраний амулет був схожим на металеву цеглину з розсипом аметистів і парою опалів. Основою послужила друза піриту, але недосвідченій людині важко відрізнити цей камінь від металу, який його вставили. Металу було багато, він практично повністю покривав камінь і ніс на собі чіткі ланцюжки рунних формул. Вся конструкція не тільки зовні нагадувала цеглину, та ще й важила стільки ж, якщо не більше. Звичайно, можна було створити щось більш елегантне, але на це потрібен був час, тому я пішов шляхом грубої сили.

Стараннями Августа мене вже раз ледве не гахнули, якщо гімнюк вирішить повторити, діяти треба буде напевно. Для цього і потрібен цегляний захист. Шкода, як сказав Гаррі, енергії вона жере прірву, тому що діє постійно.

Перед зустріччю я заскочив в найближчу телефонну будку і набрав відділок поліції, зв’язався з Сансетом і повідомив йому, що зустрічаюсь з Фейрберном. На цей раз я звернув увагу на назву закладу: «У Мо». Ким був цей Мо, історія замовчує, але кров’яні ковбаски у нього просто супер: з перчиком і часничком… Смакота. І персонал ввічливий, навіть попри те, що я віддав перевагу старій куртці, а не новому піджаку. Єдине, що залишив – капелюх. Сподобався він мені.

Августа, як я і очікував, в закладі ще не було. Я оглянув відвідувачів, намагаючись вгадати, хто з них його спостерігач. Закохана парочка під вікном відпадає. Залишається або товстун під стіною, або бакенбарди в центрі. Я подавив інстинкти, що верещали прикрити спину стіною і сів спиною до бакенбардів, нехай бачать, що я не боюсь.