Частина 9

Поки ми крокували, я хотів викласти констеблю свою версію того, що сталось. Те що дівчина ніяк не могла зібратись з думками, було мені на руку, і я збирався скористатись її пригніченим станом, як би некрасиво це не звучало, і добитись від неї підтвердження моїх слів. Нажаль коп поламав мої плани, заявивши, що допит сторін повинен проводитись незалежно. Добре ще, що найближчий відділ поліції знаходився в Пабсеті, буквально в чотирьох кварталах.

Ледве переступивши поріг, констебль з усією повагою збагрив нас черговому сержанту за реєстраційною стійкою. Ні, сам він нікуди не зник, виклав суть і продовжив виконувати функції конвою, але чітко дав зрозуміти, що більше нічого не вирішує.

Сержант подивився на нас маленькими, втомленими очима і поставив на стіл два ящики.

- Особисті речі, цінності і зброю сюди, - пробурмотів він.

Дівчина стягнула з пальця непримітне кілечко, зняла кулон, висипала в ящик пригоршню монет і поставила корзину зверху.

Я дістав із кобури пістолет, заставив констеблів напружитись, швидко витягнув магазин і пересмикнув затвор, щоб вискочив патрон з патронника. Все ще супроводжувалось коментарями.

- ФН тисяча дев’ятсот десятого з магазином на сім патронів, калібр нуль сорок п’ять, артефакторно-модифікований. Камінь-резервуар заряджений повністю, кількість куль в магазині, - вистрибнувший із патронника патрон я вставив назад в магазин, - сім. Перша куля артефакторно-модифікована на бронебійність, заряд каменю – повний. -  Це, звичайно, сильно сказано, але крихітний осколок корунду в ній був.. – Кинджал… - Тут я трохи запнувся. Чаклунський, тільки власник його мертвий, я сил не маю і якщо скажу інакше, може біс його зна що вийти. Тому буде він, - …мисливський в піхвах. Сумка похідна…

Я помітив, з якою підозрою на мене дивились констеблі і дівчина. Особливо дівчина. Напевно думала, що було б, обери я не зілля, а пістолет.

- Шановний, - заставив я сержанта ожити, - ви хіба не повинні записувати?

- Потім.

- Будьте такі ласкаві, зараз. І один варіант опису, за вашим підписом, я хочу отримати на руки.

- Хлопче, ти охрінів? Накупив собі цяцьок і думаєш поважним став?! – прикрикнув сержант, згадавши, що це він тут «влада».

- Думаю, поліцейські зобов’язані виконувати закон! – я теж підвищив голос. – Опис, будьте ласкаві! Або відмову від її складання!

- Ти що, герцога байстрюк? – все ще нахабно, але вже більш обережно запитав сержант. – Чи від бодяги своєї голову втратив?

- Бодяги!? – Обізвати робту тітки Айлі бодягою… Почув би дядько Брайс… та будь хто із клану, навіть Ферон – від цього придурка мокрого місця не залишилось би. – Бойовий коктейль другої категорії. Середня ціна на ринку – сорок фунтів!

Після прозвучавших цифр до нас стали придивлятись уважніше, а чоловік в коричневому штатському костюмі вирішив втрутитись.

- Що тут відбувається?

- Та от, - сержант махнув рукою в мою сторону. – Багатенький селюк права качає.

- Та біс би його взяв, чим цей одяг так відрізняється?!

- Детектив-інспектор Джон Сансет, - представився чоловік. В підтвердження слів він відкинув полу піджака, продемонструвавши приколотий до жилетки значок.

- Дуже приємно, інспектор, мене звуть… - а як мені представитись? Занадто багато народу дивиться, ще слухи підуть. Шанси того, що вони до Саймона дійдуть, мізерні, але краще перестрахуватись, - Магнус, -  використав я своє друге ім’я, та заминка від детектива не сховалась. – Констебль відмовляється складати опис моїх речей.

- Та кому потрібен його хлам!

- Я на автоматі витягнув із сумки здвоєну пробірку. Зілля із однієї повинно було змішатись з порошком із іншої вже в роті.

- Вам знайоме це маркування? – запитав я детектива, протягнувши йому еліксир.

Сансет звів брови здивованим клином. А я продовжив.

- Бій спровокував не я, не я почав погрожувати, і тим більше не я першим вдарив!

- Натан – дитина! – заперечила перевертень.

- Злодюжка і член банди!

- Тихо, - наказав детектив.

- День сьогодні не задався, - сказав я. – Не хочу ризикувати цінним майном. Особливо, враховуючи халатність, з якою ваш сержант відноситься до своєї справи.

- Сержант почервонів від злості, але суровий погляд детектива заставив його прикусити язика.

- Кларк, візьми ящик, - сказав Сансет. – Вас влаштує, якщо речі весь час будуть знаходитись в полі зору? – запитав він мене.

- Цілком, - кивнув я.

- Сумку туди ж.

Я зняв з плеча сумку і поклав в ящик, що перекочував на руки вусатому констеблю.

- Продовжуйте, - попросив детектив-інспектор.

Довелось зняти кільця, вивернути кармани, але шнурок з амулетом і перстнем на шиї я не чіпав, та й паспорт дістав останнім. Сансет одразу взяв документ. Я внутрішнє зібрався, очікуючи чого завгодно, та інспектор тільки хмикнув.

- Ходімо до мого кабінету. Ви, молода леді, теж. Кларк, тримайся поблизу… Магнуса.

В кабінет, що знаходився на другому поверсі, мане запросили першим. Ящик поставили на вікно, а констебля виставили за двері. Детектив підійшов до книжкової полиці і зняв звідти «Реєстр аристократичних домів Дутхайя», після чого відшукав в ньому мій титул.

- І що ж привело правнука графа Бремора в Фарнелл? Схожий еліксир я бачив ще в армії, лорд, ви воювати приїхали?

- По-перше, новому графу я племінник. Немає у нього ще правнука. А по-друге, цей еліксир залишився у мене ще з часів навчання.

- Цікаве у вас було навчання, лорд Локслін. З дівчиною що не поділили?

- Тільки завдяки цьому навчанню я сам дійшов до відділку. Мила леді – перевертень.

Я трохи врізав історію, почавши її одразу з Картуза, та й справжні мотиви, чому я за ним погнався, приховав. Після розмови мене разом з ящиком виставили з кабінету і запросили дівчину. Якраз другий констебль із свідченнями прибув, і після розмови з ним, інспектор мене відпустив.