Частина 8

- Побажання маєте, містер? – запитав бугай.

- Молоду та свіжу, - сказав я. Досвід в інтимному питанні у мене був, дякувати Бетті МакЛал, та вона швидко на Джона Кінка переключилась.

- Зачекайте хвилинку, дівчина приведе себе до ладу. – Здоровило вказав мені на оббите червоним оксамитом крісло. – Чаю?

- Не відмовлюсь.

Бугай зник за боковими дверима, а я постарався максимально використати вільний час на аналіз ситуації. Вразив я не тільки переслідувачів, але й самого себе. Це ж треба було так влетіти! І що мені тепер робити!? Ні, я знаю, чим зазвичай в таких місцях займаються, Бетті… залишилась в Авоку і не має ніякого відношення до того, що тут відбувається. Господи, ну і каша у мене в голові!

Здоровило знову показався в холі, повідомив, що чай швидко принесуть, і потопав наверх по сходах.

Так, перш за все – заспокоїтись. Тепер – повернутись до поточних завдань. Треба зняти кімнату, покласти гроші в банк, але перш за все – позбутись громил Фейрберна. Не думаю, що вони просто так підуть. Вікна-вітрини на першому поверсі, зрозуміло чому, були наглухо закриті декоративною стіною. Шкода, а то я би заглянув за занавіску. Стирчати мені тут… або пробиратись через задній двір. Ще можна попробувати вікна на інших поверхах і дах.

З тих дверей, куди раніше заходив здоровило, вийшла товста жінка з підносом в руках і шаллю на плечах. На підносі парувала чашка ароматного чаю, стояла невелика вазочка з печивом, на блюдці поруч лежало кілька великих кубиків цукру, а в крихітній декоративній пляшечці – молоко.

- Прошу вас, сер.

Я піднявся, щоб взяти піднос із рук жінки, але вона відмахнулась.

- Ну що ви, що ви! Це моя робота, - і сама поставила піднос на столик поруч. – Цукор?

- Ні, дякую. Молоко. – В чашці залишалось місце, ну і пляшечка сама за себе говорила.

Допоки жінка наливала молоко, я звернув увагу на масивне каміння в золотій оправі її перстнів. Прислуга такого не носить. Менеджер, чи може хазяйка? Я чув, що ті із жриць кохання, хто вийшов в тираж, але зумів зібрати кілька «монет», часто відкривають свої заклади, або ж приймають їх у спадок від старих власниць. Зловживання протизаплідними зіллями не кращим чином відображається на їх репродуктивній функції, і рідко яка шльондра народжує після кількох років сумлінної праці.

- Прошу вас, сер, - жінка подала мені чашечку на блюдці і торкнулась вазочки з печивом. – Пригощайтесь.

- Дякую.

З такими «леді» треба бути насторожі. Вони багато що бачили, і свій зиск уміють отримувати за будь-яких умов. Для моїх цілей молода проститутка підійде краще.

- Прошу пробачення, сер, - сказала дама. – Та чому саме зараз? Рідко хто ходить в бордель зранку.

- А чому би й ні? Принаймні, черги я уникну, - пожартував я.

Дама теж засміялась.

- Ввічливий, та ще й з почуттям гумору. Прекрасні якості! Ви мені подобаєтесь, юначе, тому я зроблю вам подарунок. Година з дівчиною для вас безкоштовно.

Дівчині звичайно знадобилось більше обіцяної хвилини, щоб привести себе до ладу. Я, за цей час, теж зібрався з думками і допив чай. І добре, що допив чай. І добре, що допив, інакше вдавився би побачивши руду «королеву краси». Та бісові громили Фейрберна виглядали апетитніше. Ні, дівчина ніби і в платті пристойному була, і локони завила, брови прополола, губи напомадила, та тільки не в’язалось воно і все! Що з мене взяти – селюк я і є. Сільські дівчата мені більше до вподоби. Міцні, а не товсті! Ця дівчина явно за вагою не слідкувала і талію підтримувала виключно корсетом. Брови-ниточки, домальовані помадою губи-бантики і густі тіні під очима навівали думки про певні хвороби. Тим не менше я зробив титанічне зусилля і посміхнувся.

- Міс.

Дівчина зашарілась я маку цвіт. Бордель-маман подала їй незрозумілий знак і зникла, а дівчина взяла мене за руку і без слів потягнула наверх. В крихітній спальні вона першим ділом відстібнула пишну спідницю і широко розставила ноги, в панталонах з проріззю, демонструючи те, по що, за її думкою я прийшов.

Господи, спаси і збережи!

Незважаючи на відразу, я відчув, як підіймається чоловіче начало. Це ще що за фокуси?!

Дівчина, за її думкою, зазивно зробила крок вперед і спробувала зняти з мене сумку.

- Так, стоп, хвилинку. Одну хвилинку, міс! – вирвався я з її чіпких ручок.

- Не хвилюйтесь, сер, я вмію бути ніжною, - засміялась вона.

Що за бісовщина?! Вона ж мені противна!

- Чай! – здогадався я. Будь він тричі проклятий, як і моя необережність. – Що там було?

Дівчина перемінилась на обличчі. Дійсно свіжа, раз маску не втримала. Видно на таких ось йолопах як я молодняк в борделях і натаскують.

- Про що ви, сер?

- Зрозуміло, - зітхнув я. – Присядь на хвилинку.

- Але…

- Сядь! – наказав я, і поліз в сумку.

В чаї був стимулятор, значить потрібен антидот по другому варіанту. Просто чудо, що я не залишив його вдома. Пробірку з мутною рідиною я витягнув не дивлячись, відкупорив…

- А може не треба? – пискнула руда, із страхом в очах. – В чаї було достатньо!

- Це антидот, - заспокоїв я її.

- А навіщо? – не зрозуміла вона. – Там звичайний афродизіак. Щоб недосвідчені клієнти не тушувались.

Я ледве не поперхнувся зіллям.

- У мене є досвід! – Тьху! Кому я це доводжу і головне навіщо?

Вгамувавши обурення, я роззирнувся, оцінив розміри заштореного вікна і обережно виглянув із-за занавіски. Вікно виходило на вулицю і для втечі явно не підходило, хоча слідів людей Фейрберна я і не побачив. А ні, он один стоїть, курить. Ну й травись собі на здоров’я.

- Задні двері куди ведуть? – запитав я, чим ще більше налякав проститутку.

- Ви що, тікати збираєтесь?! Беатріс мене закопає!

- П’ятірку хочеш? – запитав я, та дівка відчайдушно закрутила головою. – Десятку! … Двадцять? … Та ти знущаєшся, міс!

- Я краще відпрацюю! Хоч на сотню. Вам сподобається.