Частина 5

Саллі заставила мене напружитись. Я півночі псував бумагу за дідовим столом, записуючи всі відомі мені дані, але дядькових планів так і не розгадав. Рішення довелось приймати інтуїтивно,  цього страх як не любив. Була велика спокуса піддатись і прослідувати плану старшого родича, от тільки родич цей був ще й главою клана, і пріоритети мав дещо інші. Міг він пожертвувати мій дар на користь клана? Та запросто! У Бремора зараз і так бойове крило – одне із найсильніших в країні, та ще й майже на третину із Кінкейдів складається. Інше діло, що крім моєї магії дядько міг і помстою пожертвувати. Живий Саймон йому не вигідний, а мертвий – взагалі поперек горла стати міг. Голові треба бути обережним. І от тут моя логіка була солідарна з емоціями: гімнюка Саймона треба кінчати якомога скоріше, поки він ще більше сили не набрав.

З роздумів про внутрішню політику клана я переключився на полювання за Саймоном. Ферон продемонстрував два магічних фокуса: відвід очей та купол тиші. Його відвід зав'язаний на тінях, так що можемо припустити, що вдень він буде не настільки ефективним, але засіб від прихованого все ж необхідний.

Я встав із-за столу і перейшов в бібліотеку. Художніх творів тут не було, тільки специфічна література по магії: від древніх заклинань до точного математичного підходу. Я не заклинання покластись не міг, тому одразу заглянув в розділи артефакторики та зіллєваріння. Більшість цих книг дід заставив мене перечитати. Багато що я так і не зрозумів, оскільки старі книги були написана специфічною мовою, нові – заумною, та і сам я був занадто юним, але дід Грегор наполягав, що пригодиться. Тепер у мене дійсно була хороша теоретична база, і я, принаймні, розбирався у тому, які книги знімати з полок. 

Під першу проблему підходило чотири. Далі... заклинання тиші. Ніхто не чув моїх пострілів в каплиці, так що можна було припустити – воно має певну площу покриття. Інша справа, фіксована ця зона в просторі, чи може переміщатись разом з якорем. Від цього залежали методи протидії. Ще п'ять книг... Був ще той дивний жест, в якому я теж підозрював магію, і дірка в задниці ворога. По жесту було занадто мало інформації, а по задниці – Саймон тепер точно обзаведеться аналогом моєї кам'яної шкіри, та й боєприпаси свої посилить так, щоб мою броню пробивали. Ну, тут мені книги не потрібні, я і так потрібні формули пам'ятаю, а в шафі для зброї лежать кулі на будь який смак.

Для прихованого я спочатку задумав окуляри чи монокль – це було очевидним рішенням, але витрати енергії на їх підтримку входили в рамки адекватності, тільки якби я міг тратити свою. Найбільш тривалий ефект в моєму випадку давали зілля. В тих книгах, що я відібрав, було три рецепти настоїв, два зілля, еліксир і мазь. Еліксир давав тривалий ефект, вистачало на кілька діб, але готувався майже тиждень. На загальному фоні краще всього виглядала мазь: доступні розхідники, тривале зберігання ефекту після приготування і кілька годин дії після нанесення. Потрібно було тільки нижнє повіко намастити. А для виявлення прихованого можна використовувати звичайний сигнальний амулет на основі стихії повітря. Ефір, звичайно, краще підійшов би, але такого місця сили у всьому Графстві не було. Ті три камені, що були у діда в запасах, потрібні були для іншого. Крім того амулет на основі повітря міг сигналізувати і про магічну шумоізоляшію. Із звуком я більше нічого не можу... Чи можу? Треба прикинути.

Я взяв чистий листок і накидав кілька формул математичними рунами – двомірною проекцією ефірних. Якщо використовувати ті ж повітряні камені, є можливість отримати короткотривале ігнорування чужого заклинання. В каплиці це б мені допомогло. Один постріл – і через хвилину біля мене був би натовп. Не знаю, до яких наслідків це привело б, але Саймона зловили б, а його батько навіть не посмів би заявитись на пост голови. Хоча ні, посмів би.

Руни ефективніше всього нанести на пістолет. Шкода, я його збирався підсиленням розписати. Хм... А якщо так?..

Я переписав формулу, розділив її на дві рівні частини, по суті – два різних заклинання, одне із яких шум підсилювало, а інше – гасило. Може ж статись і таке, що мені потрібен буде глушник. Цей варіант мені подобається більше.

Решту ночі я провів в підвалі, виварюючи мазь і працюючи з гравірувальною машинкою. Довелось прийняти зілля на концентрації, щоб не запороти амулети, але до ранку роботу я закінчив. Великий хризопраз вставив в мідний медальйон і повісив на шию – це буде сигналка. Крихітний аметист приварив до пістолета перед спусковою скобою. Разом з ланцюжками рунного гравірування він виглядав скоріше прикрасою, ніж функціонально частиною. Основний запас мазі відправився в невелике жерстяну коробочку, а разову порцію я помістив в перстень з таємним відсіком. За захист тепер відповідав широкий шкіряний браслет з карманами і випаленими на ньому рунами, але камінців для нього у мене ще не було, та й іншу амуніцію треба було перевірити. От тільки якщо я правий – дядько приставив до мене спостереження, і, замість того, щоб пертись до Древніх каменів чи йти Евана проводжати, я завалився спати.

Розбудив мене Логан пізно після обіду.

- Ти що, реально дрих весь цей час? Наші вже хвилюватись почали.

- Наші, це Брайс? – запитав я прямо.

- Ти не віриш, що я міг за власним бажанням прийти?

- Гадаю, твоє бажання співпало з чиїмось іще.

- А може і співпало. Дункан, ми переживаємо за тебе!

- Не варто, брат, я в нормі.

- Ну, раз не варто, ходімо тоді до нас. Мама чорничний пиріг спекла.

- З цього треба було починати!

Тітчині пироги – це щось, та й попрощатись слід було. Хоча прямо я цього робити не збирався. Не думаю що тітка Мері була в курсі планів дядька Брайса. Не будемо їх сварити.

Через пироги бігти до Древніх каменів було занадто пізно, і я випросив три заряджених корунди у дядька Гордона. Він як раз готував партію на продаж. Після повернення додому, я відкрив сейф і виявив пригоршню дорогих магічних цяцьок та товсту папку з документами, але часу, розібратись з ними не залишалось. Більше мене цікавили гроші: три тисячі фунтів паперовими купюрами, тисяча золотом і п'ять сотень сріблом. Капітал, на який бережливий селянин міг все життя прожити, та я селянином не був і трати бачив куди більші. Метала я взяв по кілька монет, його хоч і брали більш охоче, але це зайва вага. Купюри ж я згріб усі, згадав розмову про те, що місто не моя стихія, згадав, як повністю позбувся грошей і часів на ланцюжку, в натовпі на ярмарці, і почав на швидку руку пришивати потворні таємні кармани на майку. Вірніше, навіть не кармани, я брав кусок тканини від однієї майки, тулив до іншої і намертво вшивав під нього десяток купюр. Щоб непомітно розподілити всі купюри, довелось пришити вісім карманів.