Частина 3

Панахида проходила в центральному соборі Авока. Проводити служіння рвався сам єпископ, та його, м'яко кажучи, приструнили. Єдиним попом, якого дід терпів за життя, був отець Мартін, та він і сам був практично частиною сім'ї, хоча і носив зовсім інше прізвище. За віком Мартін був однолітком Брайса, та діду спуску не давав і регулярно обкладав того такими конструкціями із священних текстів, що не одразу й зрозумієш: благословив чи послав.

Цього разу Мартін мудрити не став і його промова була зрозумілою усім. За життя вони з дідом часто сперечались куди відправиться його душа. Останнє слово отець Мартін оставив за собою, відправивши старого друга прямо в рай. Потім виступив Брайс. Саме що виступив: промова його була набагато менш щирою, проте куби більш актуальною напередодні виборів. Нехай натовп в церкві відношення до ради клану не мав, та підтримка кандидатів населенням враховувалась. І в Брайса вона була.

Кілька раз я непомітно торкався д руків'я кинджала під піджаком і оглядав зал, сподіваючись, що Ферріш помітить там Саймона. Логіка підказувала що гімнюк вже далеко, та нічого з цим подіяти не міг. Логану моє вовтузіння швидко набридло, і брат засадив мені ліктем по ребрам. У нього після шаленої нічки були червоні запалені очі і хлюпаючий ніс: просто ідеальний образ убитого горем родича. Я із своїми синцями під очима на його фоні виглядав просто злісним гобліном в костюмі.

Після церкви тіло діда погрузили в блискучий новенький катафалк і відвезли назад в клановий район. Те богослужіння було для людей графства, про неї в газетах напишуть і по радіо розкажуть, але справжнє дійство починалось тільки зараз. Зібрались всі свої: Кінкейди, МакЛілі, Ферони, Бейлі, Бойлі та інші менш поширені прізвища, чоловіки, жінки та діти, що могли витримати трьохгодинний похід в ліс старими стежками. Сотні чотири чоловік. В очах рябило від кланових кольорів. Великі синьо-зелені клітинки складали основу майже всіх жіночих спідниць, церемоніальних кілтів, що носило старше покоління і більшість беретів, якими обмежилось молодше.

Вдома ми затримались недовго, труна швидко перекочувала з катафалка на руки молоді. Нас з Логаном від цього діла відсторонили, як рідню в скорботі, визначивши місце в строю одразу позаду труни і дітей Грегора. Саму ж процесію, перед труною, очолило саме старше покоління клану, воно ж задавало темп решті.

Ми йшли до Древніх каменів – одного із п'яти міст сили, розкиданих по лісі. Конкретно це належало стихії землі, та здавна служило клану кладовищем. Процесія розтягнулась змією, шум натовпу розлякав звірів, навіть тих, що зазвичай зовсім не боялись людей. На зміну ясенам та кленам прийшли бук та береза, ґрунт став кам'янистіший. Стежка поповзла доверху по захованому під деревами схилі, показались першу сосни, а коли листяні дерева зовсім зникли, схил вирівнявся і тепер вже сосни стали рідіти. Замість дерев земля тут родила каміння. Іноді деякі з них оживали, набували звірячої або людиноподібної форми і відправлялись блукати по лісі, залишаючи за собою безлад. Таких ми відстрілювали і розбирали на десяток цінних інгредієнтів. Зараз елементалів точно немає. Місце сили провірили ще вчора, мінерали-заготовки прибрали, щоб не псувати похмуру урочистість момента. Мій корунд в перстні кам'яної шкіри заряджали саме тут.

В центрі поляни каміння не росло. В самому зосередженні сили земля і так перетворювалась на каміння. Труну з дідом там і поставили. Старше покоління розсілось на камінні навколо і стало чекати поки хвіст процесії втягнеться на поляну. На це пішло добрих півгодини.

Бабуся Логг піднялась першою, за нею встали патріархи Бейлі і Ферон, а до них приєднались бабусі МакЛілі та Кінкейд, всі обдаровані восьми десятків і старше, котрі могли рухатись без сторонньої допомоги. На останніх похоронах дід Грегор стояв разом з ними, а тепер його місце внизу. Старі обступили труну і шанобливо схилили голови. Молодь, що несла труну переклала тіло на кам’яну землю і забралась із кола. Лакована коробка більше не потрібна була і її прибрали в сторону, на один із великих, обгорілих валунів.

- Бремор, – хором промовили старі, додавши до слів краплину сили. Я знаю, що й інші соклани повторяли древні слова про себе, від того магія відізвалась охоче. Ця промова не була вишуканим структурованим заклинанням освіченого часу, та вона звучала тут тисячі раз ще з тих сивих віків, коли магія була груба, неотесана і чесна як ці валуни. – ..., наша кров, наша плоть, наш дух! Прийми того, хто більше не піде твоїми стежками.

Камінь забрижав, тіло почало повільно тонути. Занурення проходило в повній, чимось урочистій тиші. Я немов забув як дихати, глибокий подих зробив тільки коли довгий ніс діда повністю сховався під каменем.

Все. Реально все! Ось тепер я вже ніколи його не побачу! Дід, твою наліво!

Я відчув, що ось-ось запанікую, та сильний запотиличник вирвам мене з цього стану.

- Ти чого!? – обурився я Логану. Тільки він міг мене дістати.

- Що? – не зрозумів кузен. Руки його були нервово, до білих плям, зціплені в замок.

Я оглянувся, намагаючись вичислити хто це, та по серйозним пискам було незрозуміло. І що ніхто не бачив? Удар міцний був. Востаннє мені так від діда прилетіло було за зламане ікло громового ведмедя.

Старі востаннє віддали шану – поклонились пустому місцю і повернулись до труни. Натовп відійшов від дерев'яної коробки. Вона стала непотрібна, не використовувати ж її повторно. Дядько Брайс запалив на долоні невеликий оранжевий вогник. Всі чаклуни клану, що володіли схожими фокусами, запалили свої. Чиїсь вогні були червоними, чиїсь – синіми, у декого це були здоровенні фаєрболи, у інших – крихітні іскри. Була б надворі ніч, це, напевно, виглядало б гарно.

Брайс поворушив рукою і його вогник пробив лаковані дошки навиліт, залишивши після себе обпалені діри. До нього приєднались інші вогні, вогники, батоги и струмені полум'я. Магічне буйство кольорів обрушилось на соснову коробку, порвало її як картон, заревіло стовбуром полум'я і за лічені миті перетворило на попіл, котрий вітер рознесе по Бремору. Зазвичай на цьому офіційна частина похорон закінчувалась: всі перлись назад, щоб як слід набратись елем та віскі. Та не сьогодні.