Частина 2

Прокляття! Впустив!

За садом починався ліс, що дав ім'я спочатку клану, а пізніше і всьому графству Бремшир. Саймона, як в мене, вчили ходити його стежками. Ліс ніколи не прощав слабаків, а населений обдарованими звірями – тим більше, тому знання неофітам втовкмачували намертво. "Альтернативно обдарованим" інструкцію прописували паском на задниці так, що сидіти було неможливо. В дванадцять кожен хлопчик клану здавав перший екзамен, на якому йшов в ліс і проводив там ніч. До того, як втекти, Саймон здав чотири таких. І а останньому він вже був запечатаним, та мав мітку здобичі на яку хижаки реагували, як кішка на мишку.

Будемо виходити з того, що ліс для нього не загроза. Не знаю, на скільки вистачить того зілля, що він прийняв, якщо в основі витяжка з рога сонячного оленя, може вистачити на добрих три години. За цей час він буде на півшляху до гір графства Елфіш, заде в Глембатрік або Інверласс, де сяде на поїзд в будь-який кінець. Хоча, навіщо? Те ж саме можна зробити тут в Авоку, і в ліс сильно заглиблюватись не доведеться, всього-на-всього невеликий гак під деревами від кланового кварталу до міста. Чорт! А якщо він з автомобілем? Навіть якщо і без, вкрасти не важко.

Саймона потрібно наздоганяти і робити це швидко, поки слід не пропав. Я, нажаль і в день в цьому не дуже справний, а зараз мені просто необхідна допомога.

Перша спроба підвестись була провальною. Відбиті ребра разом нагадали про те, що треба було б акуратніше. Друга вийшла краще. Так же акуратно  набрав швидкість, при якій не валився з ніг, і поперся назад. Скрегочучи зубами від стрімко спливаючого часу, я кожних кілька кроків був змушений нагадувати собі, що при падінні можу і не піднятись, а повзком вийде ще довше.

Кланова каплиця залишилась позаду. Я старався не думати про те, що там дідове тіло зараз на полу валяється, Переключився на будинки, що починались в кількох сотнях метрів. Ніхто так і не почув стрільбу, значить Саймон використав якусь шумопоглинаюче заклинання. А раз так, тривожити найближчих сусідів каплиці ми не станем. Тут три хати Бейлі, а вони з Феронами дружні, один із яких – Саймон. Взагалі каплицю з самого початку будували за околицею поселення, та коли це ще було... Авок, столиця графства, так розрісся, що кланове поселення тепер стало всього лише одним із районів.

Так, тут у нас взагалі Ферони живуть, Томас МакЛілі... із дружньої сім'ї, але його дружина – Бейлі. Ще дві хати, і я на місці... Маленький білий штахетник ледве не став для мене непереборною перепоною. Руки тремтіли і зісковзали з крихітної защібки. Та я справився, дібрався до важких дубових дверей і вдарив кулаком, щоб звук дверного молотка не привернув увагу сусідів. Удар ножом відізвався в ребрах, та його все рівно довелось повторити двічі.

Двері відкрились без розмов. Логан, як завше відчув мою присутність завчасно. Міг би й поспішити! Тоді, давно, Феррішу виявилось мало запечатати мої енерговузли, він ще й мітку мисливця навісив, від якої травоїдні розбігались в жаху, а хижаки віддавали превагу обходити стороною. Логан теж відчував її, та легко ігнорував вплив на розум, оскільки сам був доволі небезпечним перевертнем. Я повню того патлатого вовкодава, чий дух він прийняв. На диво добра була собацюра.

- Брат... – здивовано сказав Логан.

Я не дав йому договорити, штовхнув всередину і закрив за собою двері. Логану довелось посторонитись, щоби я протиснувся повз його здорову тушу. Молодші сестри, всі три, вражено охнули, як тільки побачили дірки від куль в піджаку і на сорочці. Їх реакція зацікавила тітку Мері, і вона теж виглянула в вітальню.

- Господи, Дункан!

- Саймон повернувся, – прохрипів я.

- Який... Ферон? – вгадав Логан. В синіх очах кузена загорілись небезпечні помаранчеві вогники, видаючи його напівзвірячу суть. – Це він тебе?

- Він підстроїв смерть діда, отруїв його вампірською кров'ю. Дід повстав, довелось...

- Еллі, Зої, – власно наказала тітка. – Марш по кімнатам!

- Ну мам! – обурилась найменша, за що тут же отримала смачного потиличника.

- Паском добавлю.

Молодших як вітром здуло, старша теж неохоче повернулась, та мати дала їй знак залишитись.

- Треба Саймона догнати, – сказав я. – він в парк пішов від каплиці.

Риси Логана стали звіроватіші. Щелепи подались вперед, а губи піднялись під напором підрослих ікл, брат схопив дверну ручку, та був зупинений владним голосом матері.

- На місці стій! – Проігнорувавши його здивований погляд, вона мене запитала. – Поранений?

Я похитав головою.

- Кам'яну шкіру використав.

- Неси його на диван, – наказала тітка Логану. – Іві, заштор вікна і подзвони батьку в бар.

Кузен підхопив мене як пір’їну, та при цьому зачепив ребра, і я знову ледве не загарчав від болю. Кузина зсунула занавіски на вікнах і зняла слухавку з великого дискового телефона на боковому столику. Тітка продовжувала командувати з впевненістю бойового генерала, не забуваючи поливати нас брудними словами і пояснювати поточну ситуацію в клані. При цьому вона не стала церемонитись і розірвала мою сорочку. Ґудзики, разом з парою упавших за виворот куль, застрибали по підлозі.

- Полетіли доганяти, дуболоми. Мало вам діда? Самі на той світ спішите? Брайс голову вовкулаки приніс, п’янствують зараз по цьому поводу. Знаєш, що буде, якщо ти про Самона кричати почнеш? Що це він Грегора вбив, а не випадковий вовкулака, пережерши сильних сердець?

- Я тому до вас і прийшов...

- А якщо із вас хтось загине? Про мене не думаєте, так хоч про репутацію сім'ї задумайтесь.

Тітка, напевно, відповідь чути не хотіла, тому що одразу надавила мені на груди, і світ пішов тріщинами болю. Та навіть так я прохрипів.

- Він поранений, вмотаний і під зіллям.

- Ма, я дожену! – гаркнув Логан.

- Сядь, не мелькай, бо й тебе відшмагаю!

Логан послухався. Він завжди слухався, але ніколи не приховував, що про це думає. На цей раз поділитись думками йому не дала сестра. Поки ми сперечались, вона додзвонилась до батька.