У маленькому селі жив старий, на ім'я Норман.
Він був дуже самотній. Дружину втратив багато років тому, а завести дітей вони так і не встигли.
У селі майже нікого не лишилось, хто помер, а хто перебрався до міста. Було лише кілька будиночків, у яких ще доживали свої дні старожили.
На свята, вони завжди збиралися у старійшини. Кожен приносив своє частування, і за святковим столом вони згадували дитинство, та сміялися від своїх життєвих історій, які відбувалися у колись галасливому та багатолюдному селі.
Ось і сьогодні, вони всі святкували. Хоча й було весело, але Норман прийшов додому дуже сумний. Коли він збирався додому, його найкращий друг ще з дитинства, Чарлі, оголосив що його донька вмовила жити з нею в місті, і незабаром він поїде назавжди.
Норман розумів, що здоров'я Чарлі вже не те, та й за будинком дивитися стало важче.
На городі давно росте лише бур’ян, який прийшовся до смаку козі, а на подвір’ї порпалися дві курки. І лише білені яблуні давали зрозуміти, що тут ще хтось мешкає.