Глава 4

Та ніч була найкращою в моєму житті, і зранку я вже була з новими силами готова до боротьби. І хоч ми справді бажали врятувати наш світ, та все ще була проблема. Нас занадто мало, і потрібно розробити якийсь план. Це так дивно, ще не так давно я навіть не хотіла сильно втручатися в це, а тим паче навіть пожертвувати своїм життям. Та тепер все змінилося. Однак я хвилювалася за інших, адже кожен може постраждати. Того ранку ми зібралися у головній вітальні на першому поверсі, плануючи наші подальші дії. Якщо ж на нас нападуть, то ми можемо просто заховатися в маєтку, і нас нічого не зачепить. Однак що ж буде далі зі всім світом? Доведеться діяти прямо тут та зараз.                           

- Нам не вистояти. - врешті просто сказав Алекс. - Навіть з усією нашою магією проти такої кількості людей. Це ж просто самогубство, адже важко уявити, як ми зможемо перемогти.                                

- Так, не треба нам тут ось цього негативу. - сказала Лівія. - Все ж в нас тут є чаклуни, дракони та ще й артефакт. До того ж варто звернутися до Ради, вони обов'язково мають допомогти. Ми ж прекрасно розуміємо, що Вільям хоче захопити усю владу. Ельфи та чаклуни точно мають бути за нас.              

- Нам ніхто не допоможе. Вони переживають лише за себе, поки біда не зачепить їх. - продовжив Алекс. - Ми маємо впоратися з цим самі. Але...                                                                                 

Та ми не встигли почути продовження його слів, адже надворі почувся якийсь шум. Схопивши зброю, усі вибігли на вулицю. Я очікувала побачити Вільяма зі своїми людьми, проте зовсім не це. Там було дуже багато метаморфів. Деяких я впізнала, адже це все були студенти академії. А попереду стояв Брай, найкращий друг Алекса.                                                                                                            

- Що ви тут робите? - здивувався брат. - Невже щось сталося?                                                                   

- Ну, Академія зруйнована, а нам йти більше нікуди.До того ж ти сам дав мені локацію. - розсміявся він. - Та й ми подумали, що вам знадобиться допомога у битві проти Вільяма.                                            

- Але ж ви не всі воїни...                                                                                                                                

- І що, ти думаєш, що ми ні на що не здатні? - здивувалася третьокурсниця факультету мирної магії. - Ми теж можемо допомогти. Тим паче це не лише ваша війна. Питання часу, коли кожен з нас опиниться в небезпеці.                                                                                                                                       

- Ви ж можете загинути. - сказала я.                                                                                                            

- Як і ви. І взагалі будь-хто. - продовжив Браян. - Тому ми не маємо цього допустити. Тут кожен знає, на що він йде. І ми всі готові. Ви не будете самі.                                                                                              

В той момент кожен відчув неабияку підтримку, адже тут було стільки метаморфів. І нехай нас все ще було менше, проте в нас почав з'являтися реальний шанс. Однак я почала хвилюватися, що ця війна може отримати стільки жертв. Та тепер кожен дивився на мене, і я не одразу зрозуміла чому. Це ж мій маєток, і маю дати дозвіл їм увійти сюди. Але чи кожен прийшов з хорошими намірами. Тому я промовила одну фразу.                                                                                                                           

- Я дозволяю сюди увійти тим, хто прийшов з хорошими намірами та співпрацювати з нами.               

Я бачила, що Мералісі посміхнулися, адже гра слів це більш чаклунська особливість. І я видихнула, коли майже всі без всіляких вагань увійшли на територію маєток. Однак дві дівчини залишилися. А чи значить це, що вони не підтримують нас. Тому я більш зручно перехопила меч та підійшла ближче. Однак з них це якраз і була та студентка факультету мирної магії, яка тоді говорила. Невже вона і справді за Вільяма.                                                                                                                                       

- Значить ви сюди прийшли за чимось іншим? - сказала я.                                                                         

- Я ні. - посміхнулася та дівчина, а тоді доторкнулася до іншої.                                                                

Спочатку нічого не відбувалося, а потім дівчина закричала. Поступово тіло її почало деформуватися, і я побачила перед нами Коліна, одного з наближених до Вільяма. Він мав одержимість чаклунськими амулетами, і тепер я бачила один з таких на його шиї. Я хотіла щось сказати, проте він кинув собі портал під ноги та зник. А я ж здивовано дивилася на дівчину.                                                                  

- Ось тепер я можу ступити на територію твого маєтку, Каталіно. - і вона зробила крок за бар'єр. - До речі я Ангеліна.                                                                                                                                       

- Що ти тільки що зробила? - здивувалася я. - Метаморфам не підвладна така магія. Та і я будь-якій іншій расі, наскільки я знаю.                                                                                                                       

- Я маю багато талантів, які вам точно знадобляться. - посміхнулася Ангеліна. - Та можете не хвилюватися, шкоди я не завдам. Ну що, покажеш нам де ми будемо жити?                                         

А от я думала про те, де ж розміщу всіх студентів. Ні, в маєтку досить багато кімнат, але доведеться їм жити по декілька в одній. Та, як виявилося, це не стало проблемою ні для кого. Ми всі зручно розташувалися, і деякі навіть жили по п'ятеро в кімнаті. Таким чином в нас залишилося ще купа вільного місця. Хоча я дуже сумніваюся, що воно нам колись знадобиться. Все ж я була рада, адже в нас і справді є хоч якась надія. Та як зробити все так, аби ми не зазнали втрат? Хоча війна не буває без смертей. Але хотілося, аби цього разу це стало виключення...