Епілог

Ліліт чекала вже кілька годин у стінах школи фей, адже досі не отримала відповіді, чи зарахована вона сюди. Серце постійно калатало, а руки не хотіли слухатися — це було нове відчуття: адже вона завжди була впевнена у своєму становищі, як принцеса темного народу. Мати привілеї, що відкривали будь-які двері — це добре, але коли ці двері ще й ведуть у новий світ, де все незнайоме, страх завжди підкрадається непомітно.

З одного боку місце їй гарантовано: принцеса не могла залишитися поза Академією. Це була перевага належати до королівської родини — ти завжди можеш бути тим, ким захочеш, навіть якщо ще не знаєш, ким саме. Але питання, який факультет дістанеться, досі залишалося відкритим. А факультетів було всього три: цілителі, протектори та домініони. І кожен обирав зовсім різний шлях, вимагав різних талантів і здібностей.

Ліліт хвилювалася ще й через власні крила — їх у неї не було. Вона відчувала, що це може стати суттєвою перешкодою. У неї з’являлося відчуття, ніби вона стоїть на порозі великого світу, а сама — не готова літати. А раптом вона тут не приживеться і не знайде друзів? Ці думки крутилися в голові нескінченно. Скільки хвилювань! Ліліт відчувала, що хоче крикнути, аби всі її страхи зникли, але нічого не могла змінити.

Дівчина прокручувала в голові різні можливості свого майбутнього, деякі з яких лякали її. Вона уявляла себе самотньою серед учнів, що швидко знаходять друзів, а вона лишається осторонь. Але в той же час її серце підказувало: все буде добре. У неї був особливий магічний талант — дар, який рідко хтось міг повторити, і він міг усе компенсувати.

— Хвилюєшся? — поруч з принцесою присіла дівчина.

Ліліт здивовано підняла очі. Перед нею була фея з довгим рожевим волоссям і яскравими зеленими очима. Вона вдягнена у просту білу сукню до колін, що робило її легкою і повітряною. Це була фея природи — Ліліт відразу це зрозуміла, хоча магічний дар нової знайомої теж видавав її справжню суть.

— Якщо чесно, я дуже хвилююся, бо не знаю, як все складеться, — зізналася вона.

Принцеса мала свій особливий талант, який рідко кому показувала. Саме завдяки йому вона могла відчувати магічну природу тих, хто поруч. Вона дивилася на дівчину і відчувала її ауру: сильну, але м’яку водночас, світлу і теплу. Проте Ліліт не знала, що сказати, адже не розуміла, як інші сприймуть її власні здібності і статус.

Бути донькою королеви означало, що до тебе завжди особливе ставлення, незалежно від відсутності крил. І це робило пошук справжніх друзів ще складнішим. Ліліт не знала, хто стане поруч із нею з щирим бажанням дружити, а хто буде дивитися зверхньо, сприймаючи її лише як принцесу.

— Звичайно, сьогодні ж стануть відомі списки, — промовила Ліліт, трохи заспокоюючи себе. — І зовсім скоро зможемо почати навчання.

— Не бійся, ти вступиш сюди, як і я, — дівчина усміхнулася, простягаючи руку. — До речі, мене звати Колет. А ти можеш не представлятися. Я знаю, хто ти. Ліліт, принцеса темних ельфів, безкрила фея.

— І тебе це не хвилює? — здивовано запитала Ліліт.

— А має? — Колет посміхнулася. — Як на мене, це навіть прикольно. Сподіваюся, ми вчитимемося на одній спеціальності. Я би не проти продовжити спілкування. А зараз побіжу, а то моя мама чекає на мене. До зустрічі, Ліліт. Впевнена, ми подружимося.

— До зустрічі, — кинула я, відчуваючи дивне тепло в серці.

Ця дівчина була досить цікавою. Зазвичай феї не хотіли особливо спілкуватися зі мною. Але зараз усе було інакше. Невже мені таки вдасться знайти своє місце в цій школі? Я була би не проти, адже все, про що мріяла, — це друзі. І відчуття, що вони таки будуть, здавалося неймовірним подарунком.

Ліліт залишилася сидіти на лавці, розглядаючи величезні крила дерев, що здіймалися до стелі школи, і тихе світло магічних ламп, що плавно освітлювало коридори. Її думки повільно зміщувалися від страху до надії. Можливо, все складеться інакше, ніж вона боялася. Можливо, школа фей стане її домом, а Колет — першим справжнім другом.

Вона вперше відчула, що цей новий світ може бути теплим і дружнім, незважаючи на статус та магічні здібності. Серце стислося від радості, бо на горизонті з’явилася маленька іскра надії: нарешті Ліліт зможе бути собою, без страху, без обмежень.

Принцеса повільно піднялася, відчуваючи легкість у кроках, ніби сама земля під ногами стала м’якішою. Вона знала: попереду чимало випробувань, адже бути принцесою означало більше, ніж просто титул. Але тепер вона була готова. Бо поряд була магія, нові друзі, і, можливо, вперше в житті — справжній шанс на щастя.

— Я готова, — тихо сказала Ліліт, і слово пролунало не лише в коридорі школи, а й у серці. — Готова до нового життя.

Навколо звучали кроки інших учнів, легкий шум шепоту та сміху. Ліліт відчула, що світ, який раніше здавався таким страшним, тепер відкривається перед нею з новими фарбами. І вона знала точно: її час настав, і все лише починається.

Вона зробила глибокий вдих, відчула мить повної тиші, і посміхнулася. Вона вже не просто принцеса темного народу. Вона була Ліліт — безкрилою феєю з великим серцем, сповнена надії і готова зустріти будь-які випробування, що чекають попереду. І коли в коридорі промайнув легкий туман магії, Ліліт відчула, що вперше в житті вона дійсно належить цьому світу. Тепер їй залишалося лише зробити крок вперед.