Глава 11

Нарешті вдалося відновити Академію. Після тої битви Рада настільки почувала себе винними, що в рекордні терміни все зробила. І тепер ми нарешті зможемо закінчити Академію Метаморфів. Алекс не повернувся до обов'язків декана бойового факультету. Він відновлював маєток батьків та прибирав звідти все, що йому нагадувало про них. Тепер він належав йому. А я ж залишилася у своєму власному. Ми тепер постійно приїжджали в гості один до одного, як і Мераліси. Рейна навіть сказала, що тепер вони можуть стати для нього родиною, якщо він готовий прийняти чарівників. Неважко здогадатися, що він обрав. Ми ж з Адамом продовжили стосунки, а в нього ще й нарешті налагодилися стосунки в родині. Все стало краще.                                                                                                            

Але тепер на мене чекали випускні іспити в Академії Метаморфів. І я страшенно нервувала. Пам'ятаю як вперше прийшла сюди чотири роки тому. Тоді я навіть уявлення не мала, як зміниться моє життя. Я вважала, що моя родина з'їхала з глузду, раз збирається влаштувати мене на факультет бойових метаморфів. Це ж додуматися до такого. І понад три роки я жила з такою впевненістю. Битви ж це не для мене. Однак вони тоді мали рацію. З мене і справді вийшов досить непоганий воїн. Яке б місце в рейтингу я посідала, я так і не дізнаюся, адже ми тут лише для іспитів. Проте інколи мені все ж вдається перемагати Адама. Або він просто мені піддається. Я ж навчилася добре використовувати магію чорного дракона та артефакту, який я не віддала Раді. Він так і залишиться в мене до певного часу, коли я сама вирішу комусь передати.                                                                                             

- Хвилюєшся? - до мене підійшла Делія, що вже скала іспит. - Не бійся, там нічого страшного. До того ж після того, що ми пережили за ці два останніх роки, нам вже нічого не має бути страшно.                   

- В тих битвах я знала чого очікувати, а тут ні. - сказала я. - Ще й не Алекс прийматиме. Жах просто.    

- Може вони зроблять знижку на те, що ти врятувала світ? - підійшов Адам, обнімаючи мене за талію. - Для чогось ж ми це робили.                                                                                                                           

- Навряд чи. - відмахнувся Томас. - Мене не врятувало навіть те, що я дракон. Їм байдуже, уявляєш?   

Останнім часом ми всі ще більше здружилися, адже нас об'єднувало стільки всього. Делія та Томас досі разом, і я вірила, що в них і надалі все буде просто чудово. Вони ж планують одразу по завершенню Академії попрямувати у світ смертних, адже там є якісь цікаві справи. Проте це лише на рік, але я буду сумувати за ними.                                                                                                            

- Наступна Каталіна Варгас. - крикнула якась дівчина.                                                                                 

А в мені хвилювання почало підійматися з новою силою. Тобто тепер мені доведеться складати іспит? Ні, ну це справді смішно. Я не злякалася, коли на нас стільки разів нападали, коли чорний дракон віддавав мені силу. Не варто й тепер.                                                                                                            

- В тебе обов'язково все вийде. - посміхнувся Адам. - Головне не хвилюйся, ми тут, з тобою.          

Я швидко його поцілувала та обійняла друзів, а тоді попрямувала в аудиторію. Там сидів ректор та декілька викладачів. А ще серед них був Браян. І нехай раніше ми поруч з ним билися, рятуючи цей світ, та тут він мій екзаменатор. Вони вказали на стілець, що стояв поруч з ними. Я ж важко опустилася, очікуючи, що буде далі. Брай мені підморгнув, аби я трохи розслабилася.                   

- Значить, Каталіна Варгас. - сказав ректор. - Що ж, ми багато чули про ваші подвиги. До того ж багато з них бачили особисто. Тому, думаю, ніхто й не сумнівається в тому, що у вас підготовка гідна випускниці Академії Метаморфів. Ось тільки скажіть нам одну річ. - посміхнувся чоловік. - Звідки у вас береться ця сміливість.                                                                                                                                                     

- Я навіть не знаю. - чесно відповіла я. - Просто в один момент розумію, що якщо я цього не зроблю, то багато хто може загинути. І в той момент власне життя вже не стає для мене таким важливим.            

- Чудово, ну що ж. Вітаю з завершенням. - продовжив ректор. - Ви успішно склали всі іспити.             

- Тобто, це все? - незрозуміла я. - Але я ж ще нічого не зробила...                                                         

- Ми бачили вашу бойову підготовку, володіння перевтіленням. А ще ви хранитель артефакту та магії чорного дракона. Навіщо просто демонструвати все те ж саме ще раз? - взяв слово Брай. - В цьому просто немає сенсу. Весь ваш курс молодці.                                                                                            

Ніби в якомусь трансі я беру документи та виходжу з аудиторії. Так от чому іспит так мало триває. Значить вони навіть не збиралися нікого тестувати. Ще б, адже весь час ми боролися за порятунок нашого світу. Часу на навчання не було. Та хіба це й не доводить, що ми готові випуститися з Академії? Але це ще й означає, що мене обманули. Тому як тільки я вийшла в коридор, то одразу ж підійшла до Адама та вдарила в плече.                                                                                                                               

- Мені ж боляче. - обурився він.                                                                                                                

- А навіщо вам було мене обдурювати? Ніяких іспитів немає, а мені просто дали документи, що я їх склала на успішно. - сказала я. - Ви зрадники.