Глава 11

Нарешті вдалося відновити Академію. Після тієї битви Рада настільки почувала себе винною, що в рекордні терміни все зробила. І тепер ми нарешті зможемо закінчити Академію Метаморфів. Алекс не повернувся до обов'язків декана бойового факультету. Він відновлював маєток батьків та прибираючи звідти все, що нагадувало йому про них, тепер це належало йому.

А я залишилася у своєму власному. Тепер ми постійно приїжджали в гості один до одного, як і Мераліси. Рейна навіть сказала, що тепер вони можуть стати для нього родиною, якщо він готовий прийняти чарівників. Неважко здогадатися, що він обрав. Ми з Адамом продовжили стосунки, а в нього нарешті налагодилися стосунки в родині. Все стало краще.

Але тепер на мене чекали випускні іспити в Академії Метаморфів. І я страшенно нервувала. Пам'ятаю, як вперше прийшла сюди чотири роки тому. Тоді я навіть уявлення не мала, як зміниться моє життя. Я вважала, що мій брат з'їхав з глузду, раз збирається влаштувати мене на факультет бойових метаморфів. Це ж додуматися до такого. Де я, а де справжні битви.

Мені хотілось отримати якусь просту роботу при Раді, аби мати спокійне розмірене життя. Чи мріяла я про родину? Можливо колись, але дітей точно не хотіла. Принаймні не було правильної людини.

І понад три роки я жила з такою впевненістю. Битви ж це не для мене. Однак вони тоді мали рацію. З мене і справді вийшов досить непоганий воїн. Яке місце в рейтингу я посідала зараз, я так і не дізнаюся, адже ми тут лише для іспитів. Проте інколи мені все ж вдається перемагати Адама. Або він просто мені піддається.

Я ж навчилася добре використовувати магію чорного дракона та артефакт, який я не віддала Раді. Він так і залишиться в мене до певного часу, коли я сама вирішу комусь передати. А я поки не була впевнена, що є людина, якій можна довірити таку силу. Врешті може пройти не одне століття. В нас попереду ціле життя.

- Хвилюєшся? - до мене підійшла Делія, що вже склала іспит. - Не бійся, там нічого страшного. До того ж після того, що ми пережили за ці два останні роки, нам вже нічого не має бути страшно.

- В тих битвах я знала чого очікувати, а тут ні, - сказала я. - Ще й не Алекс прийматиме. Жах просто. Якщо я не здам іспити, то й не зможу випуститись з Академії. І що тоді? Доведеться вчитись заново?

- Може вони зроблять знижку на те, що ти врятувала світ? - підійшов Адам, обнімаючи мене за талію. - Для чогось же ми це робили. Якщо не вдасться впоратись з іспитами, то навіщо все це.

- Навряд чи, - відмахнувся Томас. - Мене не врятувало навіть те, що я дракон. Їм байдуже, уявляєш?

Останнім часом ми всі ще більше здружилися, адже нас об'єднувало стільки всього. Делія та Томас досі разом, і я вірила, що в них і надалі все буде просто чудово. Вони ж планують одразу по завершенню Академії попрямувати у світ смертних, адже там є якісь цікаві справи. Проте це лише на рік, але я буду сумувати за ними.

- Наступна для проходження іспитів запрошується Каталіна Варгас, - крикнула якась дівчина.

А в мені хвилювання почало підійматися з новою силою. Тобто тепер мені доведеться складати іспит? Ні, ну це справді смішно. Я не злякалася, коли на нас стільки разів нападали, коли чорний дракон віддавав мені силу. Не варто й тепер.

- В тебе обов'язково все вийде, - посміхнувся Адам. - Головне не хвилюйся, ми тут, з тобою. Якщо не здаси іспит, то ми разом втечемо та приєднаємось до людського цирку.

- Ну дякую, - буркнула я.

Я швидко його поцілувала та обійняла друзів, а тоді попрямувала в аудиторію. Там сидів ректор та декілька викладачів. А ще серед них був Браян. І нехай раніше ми поруч з ним билися, рятуючи цей світ, та тут він мій екзаменатор. Вони вказали на стілець, що стояв поруч з ними. Я важко опустилася, очікуючи, що буде далі. Брай мені підморгнув, аби я трохи розслабилася.

- Значить, Каталіна Варгас, - сказав ректор. - Що ж, ми багато чули про ваші подвиги. До того ж багато з них бачили особисто. Тому, думаю, ніхто й не сумнівається в тому, що у вас підготовка гідна випускниці Академії Метаморфів. Ось тільки скажіть нам одну річ, - посміхнувся чоловік. - Звідки у вас береться ця сміливість?

- Я навіть не знаю, - чесно відповіла я. - Просто в один момент розумію, що якщо я цього не зроблю, то багато хто може загинути. І в той момент власне життя вже не стає для мене таким важливим.

- Чудово, ну що ж. Вітаю з завершенням навчання та випуском з Академії Метаморфів, - продовжив ректор. - Ви успішно склали всі іспити.

- Тобто, це все? - незрозуміла я. - Але я ж ще нічого не зробила...

- Ми бачили вашу бойову підготовку, володіння перевтіленням. А ще ви хранитель артефакту та магії чорного дракона. Навіщо просто демонструвати все те ж саме ще раз? - взяв слово Брай. - В цьому просто немає сенсу. Весь ваш курс молодці.

Ніби в якомусь трансі я беру документи та виходжу з аудиторії. Так от чому іспит так мало триває. Значить вони навіть не збиралися нікого тестувати. Ще б, адже весь час ми боролися за порятунок нашого світу. Часу на навчання не було. Та хіба це й не доводить, що ми готові випуститися з Академії? Але це ще й означає, що мене обманули. Тому, як тільки я вийшла в коридор, одразу ж підійшла до Адама та вдарила в плече.

- Мені ж боляче, - обурився він. – Для чого одразу ж мене бити?

- А навіщо вам було мене обдурювати? Ніяких іспитів немає, а мені просто дали документи, що я їх склала успішно, - сказала я. - Ви зрадники.

- Ні, Каталіно, - посміхнулася Делія. - Просто тут ніхто й нікому про це не говорить, адже очікування неймовірно приємне. Так, спочатку ти хвилюєшся, а потім приходить усвідомлення, що все просто чудово.

Я хотіла ще щось сказати, та все ж зрозуміла, що Делія має рацію. Невже в мене вийшло закінчити Академію Метаморфів? Я пам'ятаю себе вісімнадцятирічною дівчинкою, яка вперше переступила поріг цього навчального закладу. Тоді я боялася, що мене тут ніколи не сприймуть. Думала про те, як пережити ці чотири роки.