Глава 10

На світанку ми вже чекали на Вільяма. І наскільки мені відомо, перед битвою Віктор просто втік. Він не збирався боротися поруч з ним. Це мало неабияк засмутити чоловіка, однак він все ще був впевнений у своїй перемозі. Я це бачила по його обличчі, коли він з'явився. Ще б, ельфи та чаклуни зараз заховалися, а в потрібний час вони просто перенесуться сюди. І тоді це буде такий сюрприз. В маєтку ж знову ми заховали дітей, і з ними залишився Родерік, аби охороняти їх. Я знала, що там вони в абсолютній безпеці. У свій час Діану та Самаеля знищили саме тому, що чоловік настільки довіряв рідному брату, що дозволив йому увійти. Однак зараз тут лише ті, хто мають хороші наміри. І то, коли все закінчиться, мені доведеться давати дозвіл наново. Ми відновимо захист маєтку.                           

- А я бачу, вас нічим не злякати. Такі хоробрі. В іншому випадку мені би такі люди знадобилися. От тільки ви завжди обираєте не ту сторону. - розсміявся він. - Ну що ж, дуже шкода, що мій син не передумав, адже ви просто приречені на провал. Хіба що так і будете ховатися за бар'єром. Тоді ви просто жалюгідні.                                                                                                                                        

- Я тебе не боюся, як і кожен з тут присутніх. - я зробила крок за бар'єр. - Знаєш твою головну помилку? Ти занадто самовпевнений, а це не так. Ти ніщо, і абсолютно не гідний носити прізвище Варгас. - я бачила, як кривиться його обличчя. - І сьогодні ти програєш та назавжди позбавишся цього права. Ми тебе знищимо. - всі інші вже теж опинилися за межами бар'єру. - Ти поплатишся за кожний злочин. За кожне життя, яке забрав.                                                                                                             

- Справді? Ти думаєш, що зможеш вистояти проти нас? Проти мене? Ти ж не так давно навчилася битися. І нехай в тебе є магія дракона, проте вона не допоможе. Як і артефакт. - розсміявся він. - В тебе не вистачить сил. Вас занадто мало. Тому ми зробимо це швидко. - продовжив чоловік, а тоді віддав наказ. - Не шкодувати нікого.                                                                                                            

- А ось тут ти і прорахувався. - сказала я тихо, але він почув. - Не хотілося би тебе розчарувати, але з радістю це зроблю. Рахуй це мій подарунок для тебе.                                                                                  

І в той момент як вони на нас напали, з'явилися ельфи та чаклуни. Вони стали неабияким здивуванням для Вільяма. Чоловік навіть намагався втекти, але наш план спрацював. Перед тим Мстислав та Мераліси почаклували над зворотним захисним бар'єром, що накрив поле бою. Таким чином ніхто не міг вийти звідси, доки магія не буде знята. А Віктора ж поруч немає. Ось і доведеться йому таки прийняти свій фінал. Я ж лише відбивалася від нападників. Їх було багато, та ми змогли впоратися. І я помітила, що це були якісь незнайомі мені метаморфи. Де він їх знайшов? Та й ті, що мого віку, не вчилися в Академії. Хто це такі? Я ж знайшла поглядом брата та кивнула йому. І ми почали пробиратися до Вільяма та Маріанни. А вони вже чекали на нас. Нападників ставало менше, але були жертви з нашого боку. Однак це давало мені нових сил, їх смерть не має пройти марно. Ми обов'язково впораємося.                                                                                                                                                

- Я бачу, що ти вирішила таки померти сьогодні. - посміхнулася Маріанна. - А знаєш, я тебе завжди ненавиділа. Ніколи не хотіла доньки.                                                                                                            

- А в тебе її ніколи й не було. - прошипіла я, наносячи удар.                                                                     

І маю визнати, що Маріанна набагато вправніший воїн, ніж мені здавалося. Хоча я й знала, що вона була однією з найуспішніших випускниць Академії Метаморфів. Краєм ока я бачила, що Вільям та Алекс почали свій останній бій. А наш тривав досить довго. Кожна ніби вгадувала наступну дію іншої. І хоч я могла б скористатися магією, та все має бути чесно. Сьогодні я помщуся їм за смерть моїх батьків. В моїх же планах не було вбивати Маріанну, однак, здається, в мене просто немає іншого виходу. Як тільки в неї з'явиться можливість знищити мене, то жінка обов'язково цим скористається. А я ж називала її матір'ю.                                                                                                                              

- Тобі краще здатися, тоді помреш швидко. - сказала Маріанна.                                                      

- Я обов'язково колись помру. - я ж крутнулася на місці, зробивши випад, якому мене колись навчив Алекс. - Проте не сьогодні.                                                                                                                     

Мій меч пронизав груди Маріанни. Вона ж здивовано подивилася на зброю, а тоді на мене. Меч жінки випав з її рук, а вона так і дивилася на своє поранення, з якого розтікалася кров. Вона щось прохрипіла, а потім почала падати. А до мене ж повільно почало приходити усвідомлення, що я щойно зробила. Я вбила її. І хоч Маріанна й ненавиділа мене, та я відчула якийсь певний жаль. Все ж вона мене виростила, і я довгий час називала цю жінку матір'ю.                                                                    

- Каталіно, давай. - почула я крик Алекса.                                                                                                   

Обернувшись, я побачила, що тому вдалося вбити Вільяма. І хоч він й був настільки шокований як і я, проте швидше опанував себе. Невже нам вдалося це зробити? Але тепер саме з цим і жити до кінця днів. І хоч головні переможені, та все ж інші продовжували боротися. Тому я закрила очі та відшукала в собі силу артефакту, зосередившись на ній. А тоді направила їх на усіх інших. Якусь мить нічого не відбувалося, а потім наші вороги завмерли. Саме цього моменту й вистачило, аби мої друзі почали діяти. Згодом частина з них була переможена, а дехто встиг втекти. Та все ж ми втратили людей. І це було занадто боляче. Як і те, що я вбила Маріанну. І хоч сьогодні ми помстилися за смерть моїх батьків та всіх, хто постраждав від цих монстрів. Але легше від того мені не стало. Занадто великою була ціна перемоги...