Глава 8

Ми почали посилено тренуватися, адже Віктор повідомив про те, що Вільяму вже набридло чекати. На щастя він ще не знає, що до нас приєдналися чаклуни та феї. Нехай це стане певним сюрпризом для неї. Я ж активно вчилася використовувати свою магію та битися, адже якщо мені доведеться виступити проти Маріанни чи Вільяма, я маю вистояти. Однак залишалося лише одне питання - магія артефакту може нам неабияк знадобитися. Але вона завжди віднімає занадто багато енергії. Алекс розробив план, і я в кінці маю підкорити собі рештки армії. Таким чином мені вдасться не втрати свідомість. Але я досі не знала, як це зробити. Тоді з емоціями спрацювало, але чи вийде ще раз.                           

Мені вирішила допомогти королева природних ельфів Ілірія. В неї досить непогано виходило навіювання, адже феї можуть володіти таким даром, правда досить обмежено. Зараз тут був Адам та Ангеліна, які б мали допомогти. Якось було мені дивно, що дівчина майже весь час проводила з королевою. А ще вони були дуже схожі. Я б навіть сказала, що переді мною родичі. Але Ангеліна була метаморфом, а Ілірія королевою ельфів. До того ж ці раси просто неможливо поєднати. Можливо це проста схожість.                                                                                                                                       

- Каталіно, ти зараз маєш сконцентруватися на силі артефакту. Відчути її, адже вона тече в тобі. - сказала вона. - Закрий очі та побач цю магію. Не силу чорного дракона, адже зараз вона тобі не знадобиться. Лише артефакт.                                                                                                            

Я підкорилася її словам, однак не одразу щось вийшло. Моя магія не відкликалася на поклик. Вже був неабияка спокуса згадати щось погане і спровокувати дію сили за допомогою емоцій. Але це виснажить мене ще більше. Тоді таки доведеться вчиняти саме так, я сказала вона. Не одразу, проте мені вдалося відчути артефакт. Я відчула, як кулон почав нагріватися. І це мало ж стати хорошим знаком. Магія текла по моїх венах, наповнюючи мене силою. Я відчувала її. А тоді я розплющила очі, очікуючи подальших вказівок від Ілірії. Жінка ж кивнула Адаму, і той підійшов ближче до мене.              

- А тепер накажи йому сісти. Це досить простий наказ, має спрацювати. - сказала вона. - Але не сильно старайся, бо ще вб'єш його.                                                                                                            

Ось це мене точно налякало. Раптом я і справді зроблю щось не так, і Адам помре? Але хлопець мені посміхнувся, ніби показуючи, що все добре. Ну що ж, сам винний, що закохався в таку проблемну дівчину. Тепер нехай розплачується.                                                                                                            

- Сядь. - сказала я.                                                                                                                                       

- Ні, ну я звичайно можу, але це вже буде чисто моє бажання. - посміхнувся він.                           

- Приклади хоч трохи сили. - сказала Ілірія. - Це скоріше прозвучало як прохання. Тут чисто зробиш це, аби тебе не засмучувати.                                                                                                                           

А ось це вже було образливо. Проте я і сама чудово розуміла, що в мене нічого не вийшло. Тому наступні кілька годин я присвятила тому, аби хоч трохи навчитися керувати магією артефакту. І в мене почало потрохи виходити. Згодом я вже могла змусити одразу кількох людей робити те, що я хочу, хоча ефект був недовгим. Наша ціль була не тримати якомога довше, а контролювати багато людей. І я знову почала хвилюватися. Це занадто відповідально, і я боюся, що в мене точно нічого не вийде. Все ж вони розраховують на мене. Однак Делія має рацію. Тут кожен вірить в мене більше, ніж я сама. Якби хоч хтось був не впевнений, то вони б не пішли за мною. А я ж боюся підвести. Проте колись Алекс казав, що всі страхи лише в нашій голові. І коли ми навчимося перемагати їх, то успіх прийде обов'язково.                                                                                                                                               

На черговому тренуванні все йшло більш менш нормально, коли я відчула, ніби хтось є поряд з кордоном. Через те, що маєток був пов'язаний зі мною, адже це родинне гніздечко Діани та Самаеля, я могла відчувати деякі речі. Схопивши меч, я попрямувала саме до того місця. За мною ж послідував Адам. Невже на нас зараз вирішили напасти? Але ні, це був лише Віктор. Він же якийсь час дивився на хлопця, випромінюючи ненависть. І це було взаємно.                                                      

- Адаме, все добре. - сказала я, опускаючи меч. - Нам не загрожує небезпека.                                         

- Ну я в цьому не впевнений. - відповів він.                                                                                             

- Скажи своєму сторожовому псу, що я просто прийшов вас про дещо попередити. - Адам мало не кинувся на нього, однак я встигла зупинити хлопця.                                                                                 

- Я тобі зараз горло переріжу. - прошипів той.                                                                                           

- Про що попередити? - я вирішила проігнорувати Адама. - Вікторе, щось сталося?                           

- Зараз ні, але завтра на світанку так. - просто відповів хлопець. - Вільям планує напад. Так що будьте готові завтра.                                                                                                                                       

І на цих словах хлопець просто розчинився в повітрі, а до мене не одразу дійшло. Тобто дата вже визначена. Саме завтра має статися цей бій, коли ми нарешті все вирішимо. І від цього мені ставало по справжньому страшно. Завтра ми або врятуємо його, або Вільям його знищить...