Глава 7

Тоді я отямилася досить швидко. Все ж контроль над магією в мене покращився, але я досить часто все ж вичерпую свій магічний резерв. Треба бути більш обережною, адже колись це може закінчитися не дуже добре. Однак ми перемогли в нашій битві, і це вже непогано. Так, було багато поранених, але ми не понесли жодної втрати. Та остання битва ще далеко попереду. І ця показала нам, що ми зовсім не готові до протистояння. Нас занадто мало, а це ж була лише частина людей Вільяма. Тому мені потрібно буде навчитися по максимуму володіти магією артефакту. Однак я не знала, чи зможу повністю впоратися з цим. Я якраз сиділа над книгами, коли до мене забігла Делія. І я бачила, що вона чимось стривожена. Зовсім на неї не схоже.                                                                                 

- Каталіно, там... - швидко сказала вона. - Ти маєш це побачити. Терміново, пішли зі мною.                    

Вона не встигла мені більше нічого сказати, а просто вилетіла з кімнати. Я ж послідувала за нею. Невже на нас знову напали? Та ні, тоді вона б попередила. Тут щось зовсім інше. І що ж її могло настільки сильно здивувати? Однак я все зрозуміла, коли ми вибігли з маєтку. Тут знову було дуже багато людей, але вони були не з Вільямом. Ельфи та чаклуни, і їх досить значна кількість. Попереду ж стояла три королеви. Чи не вперше я бачила їх разом. Мої друзі ніби очікували чогось. Я ж підійшла ближче. В мене піднялося якесь незрозуміле хвилювання. Зараз стільки людей тут, і я маю щось сказати. Але від цього на мої плечі опускається відповідальність.                                                       

- Каталіно, ми подумали над твоєю пропозицією. Те, що ти розповіла про Вільяма змусило нас передивитися своє рішення. - почала королева темних ельфів. - І ти маєш рацію, Вільям загрожує всім нам. Він знищить кожного, хто стоїть на його шляху. І рано чи пізно він захоче отримати всю владу. Тому для нас простіше буде об'єднатися зараз з вами та перемогти його усім разом.                           

- Звичайно тут не всі ельфи. - продовжила королева льодового народу. - Наші діти не з'явилися тут, адже ми не знаємо, чим може все завершитися. А ельфи не можуть залишитися без спадкоємців. Тут тільки ті, хто можуть і справді допомогти вам у боротьбі.                                                                        

Значить принців та принцес немає, Ліліт була в безпеці. Ну що ж це насправді дуже розумно. Якщо з королевами щось станеться, то їх діти продовжать правління. Крім королеви природного народу, адже вона немає дітей, наскільки я знаю. Ну що ж, в будь-якому разі я рада, що вони зараз тут з нами. Як і чаклуни. Нас стає все більше, і в нас є реальні шанси. Принаймні мені так здавалося.                       

- Ми теж вирішили, що краще буде дати відсіч прямо зараз. - сказав Роман Деверо, член Ради та представник дуже старовинного роду чарівників. - І байдуже, що скажуть інші члени Ради. Нам потрібно діяти без їх допомоги.                                                                                                            

І це справді була правда. Зараз всі три раси вирішили об'єднатися перед спільною загрозою. І це неабияк радувало мене. Однак я до останнього не була впевнена, що вони й справді цього хотіли. Та й тепер реально виникла проблема з розміщенням. Стільки мій маєток точно не прийме. То вже доведеться навіть по п'ятеро спати. Хоча це не має значення. Коли ми впораємося з Вільямом, це більше не буде нікого з нас хвилювати.                                                                                                 

- Я дозволяю увійти сюди тільки тим, хто прийшов з хорошими намірами. - сказала я.                  

Тепер увійшли всі, адже тут були ельфи та чаклуни, а в нього немає тих, хто міг би видати себе за одного з нас. А якби Віктор щось знав, то б й розповів нам. Ми ж розташували кожного, хоча це й було не з простих завдань. Мене неабияк здивувало, що королеви цілком нормально змогли жити зі своїми підлеглими в одній кімнаті. Що ж, а я хвилювалася, що доведеться знайти для них щось окреме. Все ж складається все якомога краще. Тепер Мстислав, Алекс, королеви та кілька чаклунів обговорювали новий план, а я ж вирішила втекти від цього всього. Хотілося відпочити від всього цього. Однак мені знову не дали цього зробити. І цього разу це була Делія. Ну що ж, доведеться поки що терпіти те, що зі мною постійно хтось буде.                                                                                                            

- Каталіно, ти в порядку? - спитала мене подруга. - Бо якась ти останнім часом у своїх думках.         

- Так, все добре. Просто стільки всього сталося, ще й ми не знаємо, що буде завтра. Тому я і на нервах весь час. - я видихнула. - Це занадто важко. Всі чогось очікують від мене, ніби я маю врятувати світ, адже маю силу чорного дракона та контроль над артефактом. Але я зовсім не відчуваю себе особливою, розумієш?                                                                                                            

- Але це ж справді так, Каталіно. - посміхнулася подруга. - Коли ти лише вступила в Академію, ми одразу ж це зрозуміли. І справа не в тому, що твій брат декан бойового факультету. В тобі бачив потенціал кожен, крім тебе. А я ж вже тоді була драконом. Я ніби відчула щось, розумієш? - я кивнула, хоча до кінця так і не розібралися. - І я розумію, що зараз ти в себе зовсім не віриш. Однак кожен з нас тут тому, що впевнені в тобі. Ми знаємо, що все вийде.                                                                        

Я ж потягнулася до подруги та обійняла її. Інколи я зовсім не цінувала Делію, адже вважала, що вона зі мною спілкується лише тому, що я єдина дівчина на факультеті. Та й на моєму фоні вона виглядає краще. Однак ця дівчина набагато краща, ніж здається з першого погляду. І вона в мене по-справжньому вірить. А своїх друзів я не маю підвести...