Глава 7

Тоді я отямилася досить швидко. Все ж контроль над магією в мене покращився, але я досить часто все ж вичерпую свій магічний резерв. Це відчуття бувало, як глибокий подих після напруженого моменту — наче ти на межі, але не хочеш здаватися.

Треба бути більш обережною, адже колись це може закінчитися не дуже добре. Не хочу повторити помилки минулого, де невчасне використання сил призвело до непоправних наслідків. Однак ми перемогли в нашій битві, і це вже непогано.

Та попри все, в серці ще залишалося відчуття, що ми не готові. Так, було багато поранених, але ми не понесли жодної втрати. Тоді я втішалася цим, але вже розуміла: справжня битва ще попереду, і це лише дрібний бій.

І ця остання сутичка показала нам, що нас дуже мало, і що ми ще далекі від того, щоб бути готовими до великої війни. Нас було кілька десятків, і ми зійшлися з людьми Вільяма, які вже показали силу і рішучість.

Для мене це був сигнал: я повинна навчитися по максимуму володіти магією артефакту. Але тоді виникало питання: чи зможу я повністю впоратися з таким потужним джерелом сили? Чи буде цього достатньо?

Якраз сиділа за книгами, намагаючись знайти відповідь на свої питання, коли до мене забігла Делія. В її очах я побачила незвичне хвилювання — чимось стривожена, а вона зазвичай не така. Це на неї не було схоже.

— Каталіно, там… — сказала вона, майже не даючи мені шансів на питання. — Ти маєш це побачити. Терміново, пішли зі мною.

Не встигла я запитати, що сталося, як вона вже вискочила з кімнати. Я ж послідувала за нею. Чому так терміново? Що ж сталося? Невже знову напад? Але ні, тоді б вона мене попередила. Це щось інше. Щось, що так сильно її вразило.

Ми вибігли з маєтку, і ось тоді я зрозуміла — знову багато людей. Але цього разу це були не слуги Вільяма. Це були ельфи та чаклуни, і їх значна кількість. І серед них стояли три королеви — рідкісне видовище. Я читала, що колись під час найжахливіших війн вони ставали до бою як один, захищаючий увесь світ. Все ж ця сила була надто могутньою, а тут цілих три народи фей.

Мої друзі зібралися у коло, очікуючи чогось, і я не могла не відчути, що ця зустріч знову ставить на мої плечі величезну відповідальність. Від мене очікували, що я зараз буду справжнім лідером та поведу за собою армію.

Але я ж ніколи не була лідером. І саме в такі моменти я знову ставала тою невдахою Каталіною, що не вміла битись і не хотіла нічого, просто якось пережити навчальний рік. Та зараз я була воїном, я була лідером. І ми маємо перемогти.

— Каталіно, ми подумали над твоєю пропозицією… — почала королева темних ельфів, її голос був спокійним, але твердим. — Те, що ти розповіла про Вільяма, змусило нас переглянути своє рішення. Ти маєш рацію, він загрожує всім нам. І рано чи пізно він захоче отримати всю владу. Тому для нас простіше буде об'єднатися зараз і перемогти його разом.

Я прислухалася, відчуваючи важливість кожного її слова. Спільний фронт, але що буде після перемоги? Як ми будемо жити після цього? Я досі не була впевнена в їхніх намірах, але не могла заперечувати, що зараз, мабуть, це єдиний шлях.

— Звісно, не всі ельфи тут, — продовжила королева льодового народу, її тон звучав ще більш обережно. — Наші діти не з'явилися, адже ми не знаємо, чим все це може завершитися. Ельфи не можуть залишитися без спадкоємців. Тут тільки ті, хто можуть реально допомогти вам у боротьбі.

Тоді мені стало зрозуміло — принців і принцес серед присутніх немає. Це був крок, що свідчив про серйозність намірів. І ось я відчула полегшення. Ліліт була в безпеці, і це давало мені надію, що всі ми могли пережити це.

— Ми теж вирішили, що краще буде дати відсіч прямо зараз, — додав Роман Деверо, його голос звучав так, як завжди, холодно і впевнено. — І байдуже, що скажуть інші члени Ради. Нам треба діяти без їх допомоги.

Це було правдою. Нам доводилося діяти без підтримки старших і впливових радників. Всі три раси зібралися разом і вирішили діяти, хоча ще нещодавно кожен з них міг би виступати за інтереси свого народу. Мені не вистачало впевненості, але я не могла дозволити собі сумніви.

Далі я спостерігала, як всі ці розмови перетворюються на план. Мій маєток вже не вміщував усіх цих людей. Потрібно було знайти місце, де ми могли б залишитися. Але це не було головним. Коли ми переможемо Вільяма, все це більше не буде важливим.

Я вирішила дати всім час для розміщення і трохи відпочити від усього. Але тут знову з’явилася Делія. Вона не могла залишити мене в спокої, навіть коли я намагалася втекти від реальності. Інколи це неймовірно дратує, та зараз я була навіть рада подрузі. Я сумувала за нашими посиденьками.

— Каталіно, ти в порядку? — запитала вона, її тон був стурбований. — Ти якась знервована останнім часом.

— Так, все добре, — відповіла я, хоча насправді була не зовсім впевнена. — Просто стільки всього сталося, ще й ми не знаємо, що буде завтра. Я постійно на нервах. Це занадто важко. Всі чогось очікують від мене, ніби я маю врятувати світ, адже маю силу чорного дракона та контроль над артефактом. Але я зовсім не відчуваю себе особливою. Розумієш?

— Але це ж справді так, Каталіно, — усміхнулася вона, намагаючись заспокоїти. — Коли ти тільки вступила в Академію, ми одразу побачили це. І справа не тільки в тому, що твій брат декан бойового факультету. В тебе був потенціал, і ти це сама не помічала. Я вже тоді була драконом, і щось у тобі відчула. Ми всі тут, бо віримо в тебе.

Я обійняла подругу, відчуваючи, як її слова дають мені силу. Інколи я не цінувала Делії, думала, що вона зі мною через вигоду чи дружбу. Але тепер я розуміла: вона була справжньою подругою. І я не могла їх підвести.

- Коли все закінчиться, ми маємо поїхати кудись на відпочинок. І бажано надовго, - розсміялась я.

- А чому би й ні? – посміхнулась Делія. – Давай у світ простих людей. Там буде багато цікавого.

- Певно, для нас там буде занадто нудно, - відповіла я.

Це змусило нас розсміятись, і я трохи розслабилась. Коли це все закінчиться, то ми справді зможемо відпочити. Хоча поки я й не дуже вірила в це, спокій здавався чимось далеким. Але колись так буде обов’язково.