Глава 6

Не довго тривала ця тиша. Не даремно ми готувалися до нападу Вільяма, адже рано чи пізно це все ж мало статися. Я боялася, що він може прорвати оборону. Та йому не потрапити в маєток. Віктор, на нашому останньому тренуванні, повідомив мені, що готується напад за два дні. Однак він не буде приймати в ньому участь через те, що Вільям ніби хоче лишити козир наостанок. Проте варто все ж хвилюватися, адже той зібрав досить потужну армію. Я ж поспішила розповісти про це іншим. І саме тоді ми почали підготовку.                                                                                                                       

Коли прийшов Вільям зі своїми прибічниками, ми вже були готові. Однак той нічого не запідозрив, ніби його хтось зрадив. Ну що ж, він би навіть не подумав на Віктора. Все ж хлопець чорний маг, і ніби вірний йому. Проте це зовсім не так. Ми ж стояли навпроти нього, очікуючи першого кроку. Не розумно було нападати нам, адже це стало б прямим доказом, що не Вільям тут збирається знищити всіх. А нам це точно не потрібно. Я помітила, що з ним не було Маріанни. А значить тут і справді не всі. Він не хоче ризикувати.                                                                                                                                       

- А я бачу, ви досить добре підготувалися. - посміхнувся Вільям. - Стільки людей прийшло вам допомогу. Треба було брати більшу армію з собою, а то ще переможете нас. - але тут його погляд сконцентрувався на Ангеліні. - Кого я бачу тут. Невже ти вирішила знайти собі друзів? - дівчина відвела погляд. - Але не ту сторону ти обрала. Все ж мої двері завжди відкриті для тебе, ти знаєш. - однак Ангеліна лише міцніше перехопила зброю. - Ну що ж, це твій вибір. Не буду заважати тобі померти. Тим паче, що це мало статися вже давно. Ти помилка, Ангеліно.                                                      

Я бачила, що дівчину неабияк образили ці слова. Але це мало не той ефект, на який розраховував Вільям. Вона навпаки ще більше розізлилася, готова рватися в бій. Та мені стало цікаво, що ж такого в походженні цієї дівчини. Але краще не тиснути. Захоче - розповість сама. Тим паче зараз зовсім не до цього. Закінчивши з промовами, які Вільям так сильно любив, він дав знак своїм прибічникам, і вони напали на нас. Ми ж спеціально вийшли за межами бар'єру, адже не збиралися просто відсиджуватися у безпеці. Хоча деякі все ж були в маєтку. Хтось був занадто малий, а дехто ну зовсім не вмів битися. Однак вони були досить хорошими в цілительстві чи в інших корисних речах. Навіть Рейна зараз билася нарівні з усіма. Ця смілива жінка зробить все, аби не втратити ще хоч когось зі своєї родини. Вікторія ж теж створювала якісь хитромудрі чари разом з чоловіком. Тію ж довелося змушувати залишитися з близнюками та Ерін в безпеці, хоч вони обидві рвалися усюди. Не варто малим бути тут. Занадто небезпечно.                                                                                                                                       

Я ж з легкістю відбивала удари, використовуючи чорну магію. В той самий час поглядувала на Вільяма. Як тільки він побачить, що програє, то одразу ж втече. І цього разу в нього вийде, адже магія Віктора спрацює. Однак наступного разу... Як виявилося, Ангеліна досить хороший воїн. Вона билася поруч з Адамом, лише трохи поступаючись йому. Тоді чому вона не навчалася на бойовому факультеті? Потрібно менше про це думати, адже питань все більше, а от відповіді не з'являються. Лише стає більш заплутано. І хоча ми й справді намагалися боротися, однак все ж нас було не так вже й багато. На щастя ми поки не зазнали втрати, адже ті, хто був серйозно поранений, поверталися під бар'єр. Саме про це ми одразу домовлялися. Але я бачила, що шансів в нас небагато. Навіть магія драконів не допомагає.                                                                                                                                            

"Скористайся силою артефакту..." - почула я голос у своїй голові.                                                      

Нова підказка від дракона, як я зрозуміла. Однак я досі жодного разу цього не зробила. Я навіть уявлення не мала як це зробила. Ні, ця річ могла підкоряти волю інших. В теорії я б змогла змусити Вільяма розповісти Раді про свої справжні плани та добровільно здатися, але я не могла контролювати цю магію. І от як тоді я маю це зробити?                                                                                                    

"Просто розізлися на все та забажай припинити бій. Магія залежить від сильних емоцій." - спокійно продовжив голос.                                                                                                                                       

Я ж взяла кулон в руки та відчайдушно забажала аби все припинилося. Та нічого не відбулося. Тоді я просто повернулася під бар'єр. Я закрила очі, та сконцентрувалася на своїх емоціях. Тій ненависті, що переповнювала мене.                                                                                                                                       

- Що, вже тікаєш? - цей насмішливий голос належав Вільяму.                                                                  

Однак я не зважала на це. Я ненавиділа людину, що виростила мене. Він вбив моїх батьків та стількох людей. Та й жила я в них лише через те, що про мене було пророцтво. Так би він позбувся мене вже давно. В ньому немає нічого людяного, як і в кожного, хто пішов за ним. І через нього можуть померти мої близькі. Я вже відчувала, як сила пульсує в мені. Відкривши очі, я побачила, що кулон переливається полум'яним світлом. Ось воно. Тепер лишилося тільки направити силу.                           

- Припиніть битву. - але мій голос звучав так, ніби одночасно говорило багато людей.                            

І в той же момент всі різко зупинилися. Кожен здивовано дивився на мене, адже не міг поворухнутися. Хоча за мить мої друзі змогли позбутися цієї магії. Але інші ні. Вільям же не зводив з мене здивованого погляду. А тоді просто змахнув рукою, і так швидко як з'явилися, вони й зникли. Що ж, Віктор могутніший чарівник, ніж мені здавалося. А я ж відчула неабияку слабкість. Таке відчуття, ніби ця магія відібрала в мене останні сили. Хоча й тривала вона недовго. А що буде, якщо людей буде більше? В очах почало темніти. Ні, тільки не знову магічне вигорання. Та хіба мене хтось питав? Колись це точно доведе мене...