Глава 6

Не довго тривала ця тиша. Вона була настільки важкою, що здалося, ніби сама атмосфера застигла в очікуванні. Не даремно ми готувалися до нападу Вільяма; адже рано чи пізно, це все ж мало статися. Всі наші тренування, всі наші плани, кожен крок був спрямований на те, щоб унеможливити його прорив.

Я боялася, що він може пробити наші оборонні лінії, але я була впевнена, що йому не потрапити в маєток. Віктор, під час нашого останнього тренування, попередив мене, що напад очікується через два дні. Однак, він не братиме участь у сутичці — Вільям, як він сказав, хоче залишити свій головний козир наостанок.

І хоча я мала на увазі, що Віктор не збрехав, тривога не відпускала мене. Вільям зібрав досить потужну армію. Я не могла залишити це без уваги, тому першою поділилася цією новиною з іншими. І тоді ми почали ретельну підготовку.

Коли Вільям зі своїми прибічниками нарешті прийшов, ми вже стояли готові до бою. Однак, здається, він не запідозрив, що нас стільки. Він був переконаний, що ми зовсім не готові до такого нападу, або ж думав, що його армії вистачить, щоб усе вирішити швидко і без зайвих труднощів.

Але чомусь його погляд був трохи здивований, навіть розгублений, ніби він шукав когось серед нас і не знаходив. А ще — ні Маріанни, ні його головного союзника не було поруч. Мабуть, він не хоче ризикувати. І я зрозуміла, що він навіть не думає на нас атакувати в серйозну силу — йому треба зберегти вигідну позицію для себе.

- А я бачу, ви досить добре підготувалися, - посміхнувся Вільям, його голос звучав не так упевнено, як зазвичай. - Стільки людей прийшло вам на допомогу. Треба було взяти більше армії, а то ще й переможете нас.

Він відверто насміхався, вважаючи, що вже переміг. Певно вже рахував в свої голові кому віддати силу драконів, адже він не міг поєднувати одразу всі в собі. І це ставало головною помилкою. Я відчула, як його погляд змістився на Ангеліну. В його очах було щось схоже на презирство. Здається вони вже були знайомі, і це не принесло радості жодному з них.

- Кого я бачу тут? Невже ти вирішила знайти собі друзів? - його слова були холодними, ледь помітними для неї образами. Дівчина відвела погляд, але не відповіла. - Але не ту сторону ти обрала. Все ж мої двері завжди відкриті для тебе, ти знаєш. Твій батько би хотів, аби ти зробила правильний вибір.

Ангеліна тільки міцніше тримала свою зброю, але й не видавала жодних емоцій. Проте я відчувала, що Ангеліна на межі. Ні, вона не збиралась приєднуватись до них, однак це може збити її з пантелику.

- Ну що ж, це твій вибір. Не буду заважати тобі померти, - знизав плечима Вільям. – Тим паче, що це мало статися вже давно. Ти — помилка, Ангеліно. І навіть твій батько не бажає тебе бачити.

Ті слова були важкими, і я бачила, як дівчину торкнулася кожна буква. Але замість того, щоб зламатися, вона ще більше запалала злістю, готова до бою. В її очах я побачила зростаючий гнів. І це розпалювало її. Тільки от в моїй голові почали виникати питання — чому вона така, чому так бурхливо реагує на ці слова? Але зараз не було часу на роздуми. Краще б вона розповіла сама, коли буде готова.

І ось, завершивши свою чергову промову, Вільям нарешті подавав знак, і його прибічники ринули на нас. Ми, в свою чергу, вирішили не залишати без уваги бар'єр, але і не стояти позаду. Ми готові були боротися.

Дехто з нашої групи, звісно, залишався під захистом бар'єра. Діти і ті, хто не вмів битися, повинні були залишитися в безпеці. Втім, ті, хто був там, не залишилися без корисної справи: цілителі, майстри з інших напрямків магії — всі вони знали свою справу.

Рейна, жінка сильна та рішуча, билася нарівні з усіма, не відступаючи від своїх переконань. Вікторія ж разом із чоловіком творила складні чари, намагаючись допомогти нам у цій битві.

А Тія, хоча і була настільки вперта, аби вирватися на поле бою, довелося залишитися з близнюками та Ерін. Вона прекрасно розуміла, що малим тут не місце — небезпека була значною.

Я, ж використовуючи чорну магію, з легкістю відбивала удари. Я не могла відвести очей від Вільяма — він мав швидко усвідомити, що програє, і, як завжди, втікати. Проте цього разу його план міг спрацювати, адже магія Віктора виявилася потужнішою, ніж я спочатку припускала. Але що буде далі? Скільки разів він ще повернеться?

Ангеліна вражала мене своєю майстерністю в бою, вона була майже рівна Адаму. Чому ж вона не навчалася на бойовому факультеті? Моя цікавість зростала, але я не мала часу на ці питання. Замість відповідей виникали лише нові. Та й боротьба була важка, шансів залишалося все менше. Моя сила ставала слабшою. І навіть магія драконів не могла допомогти нам цього разу.

«Скористайся силою артефакту...» — почувся голос в моїй голові. – «Він допоможе тобі, просто довірся».

Це був новий наказ від дракона, і я зрозуміла, що він намагається направити мене на правильний шлях. Однак я не знала, як це зробити. Я не розуміла, як працює цей артефакт, а тим більше, як підкорити волю Вільяма.

«Просто розізлися на все та забажай припинити бій. Магія залежить від сильних емоцій.»

Я перехопила кулон у руках, відчайдушно бажаючи, щоб битва припинилася. Але нічого не сталося. Розчарована, я повернулася під бар'єр, закрила очі та зосередилася на своїх емоціях. Всі ці почуття ненависті, що вирували в мені, заповнювали все моє єство.

- Що, вже тікаєш? - насмішкуватий голос Вільяма пролунав серед тиші. – Невже велика героїня збирається покинути всіх, кого повела за собою.

Але я не звертала на це увагу. Ненавиділа його. Він був моїм ворогом, він вбив моїх батьків і стільки інших людей. Я існувала лише через пророцтво. І якщо б не це, він би мене давно позбувся. Його серце не мало нічого людяного, як і серце тих, хто йшов за ним. І його ж через це мали загинути мої близькі. Це було надто багато для мене.

І ось тоді, коли я вже майже не могла втримати себе від цієї потужної енергії, кулон почав переливатися полум'яним світлом. Він був зігріваючим, і мені стало легше на душі. Проте для інших артефакт справляв інакше враження.